Звєрєва. Про сталінському наркомі фінансів А

Ми так часто чуємо фразу - перемога далася дуже дорогою ціною (одна на всіх - ми за ціною не постоїмо), - що навіть і не замислюємося над її змістом. У нашому уявленні ціна - це 27 мільйонів людських життів. Однак у будь-яку війну є і ціна в прямому сенсі слова.

2 трильйони 569 млрд рублів - рівно стільки коштувала радянській економіці Велика Вітчизняна Війна; число величезне, але точне, вивірене ще сталінськими фінансистами.

Наймасштабніша в історії битва вимагала настільки ж гігантського фінансування; але грошей брати особливо було ні звідки. Вже до листопада 1941 року було окуповано території, де проживало близько 40% всього населення СРСР. На їх частку припадало 68% виробництва чавуну, 60% - алюмінію, 58% - виплавки сталі, 63% - видобутку вугілля.

Уряду знову довелося включати друкарський верстат; але - не в повну силу, щоб не провокувати і без того дику інфляцію. Кількість запущених в оборот нових грошей зросла за роки війни в 3,8 рази. Це, начебто, і чимало, хоча не зайвим буде нагадати, що під час війни інший - Першої світової - емісія була в 5 разів більше 1800%.

Навіть в таких суворих умовах влада намагалася жити не тільки сьогоднішнім, а й завтрашнім днем; війна рано чи пізно закінчиться, треба думати про майбутнє економіки ...

Трохи відвернемося. Переживає важкі часи економіка - все одно, як мучающийся з перепою організм. Вкидання готівки - той же ранковий опохмел. Він відкладає розв'язку, але посилює її. Зрозуміло, потім буде тільки гірше; зате на якийсь період муки відступлять.

Далеко не кожен володар знайде в собі сили розірвати це порочне коло. Відмова від похмелитися загрожує людським невдоволенням; а ось зворотне - викликає якраз народне умиротворення. Чи не надовго; до наступного похмільного ранку. Так починається запій ...

У цьому сенсі - Сталіну було простіше; він не звик загравати зі своїми підданими. Та й війна - виправдовувала будь-які тяготи; тим більше, що значну частину економічного тягаря влади переклали на плечі народу.


Відразу після нападу Гітлера громадянам заборонили знімати з ощадкнижок більше 200 рублів на місяць. Були введені нові податки і зупинена видача позичок. Підвищено ціни на алкоголь, тютюн і парфумерію. У населення припинили приймати облігації державної виграшної позики, одночасно зобов'язавши всіх робітників і службовців купувати облігації позик нових, військових (всього їх було випущено на 72 мільярди рублів).

Відпустки - також були заборонені; компенсації за невикористану відпустку надходили на ощадкнижки, але до кінця війни отримувати їх було не можна.

Суворо, нічого не скажеш. Але по-іншому вчинити, напевно, було не можна; в результаті все 4 роки війни держбюджет на одну третину формувався за рахунок коштів населення.

Але Сталін не був би самим собою, якби не думав при цьому на кілька кроків вперед.

У 1943-му, коли до перемоги залишалося два довгих роки, він доручивнаркому фінансів Арсенію Григоровичу Звєрєву підготовку майбутньої післявоєнної реформи. Робота ця велася в обстановці найсуворішої таємності, повністю знали про неї тільки дві людини: Сталін і Звєрєв.

У Сталіна був дивовижний, просто звіриний нюх на тлумачні кадри; дуже часто наверх він висував людей, які не встигли ще толком себе проявити. Колишній робітник «Тригірка» і командир кавалерійського взводу Звєрєв - з їх числа. У 1937-му він працював всього-на-всього секретарем одного з райкомів Москви. Але у нього було вищу фінансову освіту і досвід професійного фінансиста. В умовах дикої брак кадрів (крісла звільнялися майже щодня) цього виявилося достатньо, щоб Звєрєв став спочатку зам.наркома фінансів СРСР, а через 3 місяці вже наркомом.

Як і всі хороші бухгалтера, був він дуже упертим і непоступливим. Звєрєв насмілювався суперечити навіть Сталіну. І ось - показник відношення; Вождь не тільки спускав це, а й частенько з наркомом своїм погоджувався.

Ім'я Арсенія Звєрєва сьогодні відомо хіба що вузькому колу фахівців; в числі творців перемоги воно ніколи не звучить. Несправедливо це.

Війна - це ж не тільки виграні битви і битви. Без грошей будь-яка, нехай навіть сама героїчна армія не здатна рушити з місця. (Мало хто знає, наприклад, що держава щедро оплачувала своїм солдатам скоєні подвиги. За збитий одномоторний літак льотчику платили тисячу, за двомоторний - дві. Знищений танк оцінювався в 500 рублів.)

Безперечна заслуга сталінського наркома в тому, що він зумів блискавично перевести економіку на військові рейки і зберегти, втримати на краю прірви фінансову систему. «Грошова система СРСР витримала випробування війною», - з гордістю писав Звєрєв Сталіну; і це - абсолютна правда. Чотири виснажливих року могли залучити країну в кризу, страшніше післяреволюційної розрухи.

Навіть ті, хто не любив Звєрєва - а таких налічувалося чимало; був він людиною жорстким і владним, повністю виправдовував своє прізвище - змушений були визнавати його винятковий професіоналізм.

З перших же днів роботи він не соромився у відкриту говорити про недоліки, різко дисонуючи із загальним тоном захопленого радянського патріотизму. На відміну від інших, Звєрєв віддавав перевагу боротися не з міфічними ворогами народами, а з невмілими директорами і нерозторопними фінансистами. Він відстоював строгий режим економії, домагався ліквідації втрат продукції, воював з монополізмом.

Звєрєв - один з небагатьох, хто насмілювався сперечатися з самим Сталіним, і нерідко вождь з ним погоджувався.

У своїх мемуарах нарком-міністр торгівлі СРСР Павлов (не плутати з ГКЧПісти!) Призводить один такий випадок. На початку 1950-х Великий керманич наказав Звєрєву обкласти колгоспи додатковими податками.

«Сталін напівжартома-напівсерйозно сказав йому:

- Досить колгоспникові курку продати, щоб втішити Міністерство фінансів.

- На жаль, товариш Сталін, це далеко не так, - деяким колгоспникам, щоб сплатити податок, не вистачило б і корови, - відповів Звєрєв.

Сталіну відповідь не сподобалася, він обірвав міністра і сказав, що він, Звєрєв, не знає справжнього стану справ (...) і повісив трубку ... Зайнята Звєрєвим позиція, як і слід було очікувати, викликала роздратування Сталіна. »

Гнів вождя - це було дуже і дуже серйозно; всі знали, що Сталін скор на розправу і боялися його до різі в шлунку. Проте Звєрєв наполіг на своєму. Була створена ціла комісія в ЦК. Вона детально розбирала всі «за» і «проти», багато хто відверто мандражівалі, але Звєрєв привів такі незламні аргументи, що Сталін в результаті змушений був визнати його правоту. Більш того, він погодився урізати колишній сільгоспподаток на одну третину ...

Вже з середини війни Звєрєв почав поступово відновлювати економіку країни. За рахунок режиму жорстокої економії він домігся бездефіцитного бюджету на 1944 і 1945 роки і повністю відмовився від емісії.

І все одно - до переможного травня в руїнах лежала не тільки половина країни, а й вся радянська економіка.

Без повноцінної реформи - обійтися було ніяк неможливо; на руках у населення накопичилося занадто багато грошей; майже 74 мільярди рублів - в 4 рази більше, ніж було до війни.

Те, що зробив Звєрєв - ні до нього, ні після повторити ще не вдалося нікому; в рекордні терміни, за одну лише тиждень, з обороту було вилучено три чверті всієї грошової маси. І це - без будь-яких серйозних потрясінь і катаклізмів.

Запитайте у людей похилого віку, яка з реформ - Звєрєва, Павлова або Гайдара - запам'яталася їм найбільше; відповідь - вирішений заздалегідь.

Обмін старих рублів на нові проводився з 16-го грудня 1947 го протягом тижня. Гроші міняли без будь-яких обмежень, з розрахунку один до десяти (новий рубль за стару десятку); хоча зрозуміло, що великі суми моментально привертали увагу людей в штатському. З цим були пов'язані численні махінації, коли працівники торгівлі та громадського харчування, спекулянти, чорні маклери легалізували свої капітали, скуповуючи в величезній кількостітовари і продукти.

Незважаючи на те, що підготовка до реформи трималася в секреті (сам Звєрєв, згідно з легендою, навіть замкнув у ванній власну дружину, і наказав зробити те ж заступникам), повністю уникнути витоків не вдалося.

Напередодні обміну в столичних магазинах було розкуплено більшість товарів. У ресторанах - стояв дим коромислом; грошей ніхто не рахував. Навіть в Узбекистані з прилавків змели останні запаси неходових перш тюбетейок.

У ощадкас - вишикувалися черги; при тому, що вклади переоценивались цілком гуманно. До 3 тисяч рублів - один до одного; до 10 тисяч - із зменшенням на одну третину; понад 10 тисяч - один до двох.

Втім, в основній своїй масі люди пережили реформу спокійно; у середньостатистичного радянського громадянина - великих грошей зроду не водилося, та й до будь-яких випробувань він давно звик.

«При проведенні грошової реформи потрібні відомі жертви. - писалося в постанові Радміну і ЦК ВКП (б) від 14 грудня 1947 го, - Більшу частину жертв держава бере на себе. Але треба, щоб частина жертв прийняло на себе і населення, тим більше, що це буде остання жертва. »

Одночасно з реформою влада скасувала карткову систему і нормування; хоча в Англії, наприклад, картки протрималися аж до початку 1950-х. За наполяганням Звєрєва ціни на основні товари і продукти були збережені на рівні пайкових. (Інша справа, що колись - їх встигли підняти.) В результаті - продукти різко стали дешевшати і на колгоспних ринках.

Якщо в кінці листопада 1947 року кілограм ринкової картоплі в Москві і Горькому коштував 6 рублів, то після реформи він впав до рубля сімдесяти і рубля дев'яносто відповідно. У Свердловську літр молока перш продавали по 18 рублів, тепер - по 6. Вдвічі подешевшала яловичина.

Між іншим, зміни на краще цим не закінчилися. Щорічно та чомусь то 1 квітня (ця традиція буде порушена лише в 1991-му) уряд опускала ціни (Павлов ж з Горбачовим, навпаки, їх підняли). З 1947 по 1953 роки ціни на яловичину знизилися в 2,4 рази, на молоко - в 1,3 рази, на вершкове масло - в 2,3 рази. У загальній масі продовольчий кошик подешевшала за цей час в 1,75 рази; даром, що ні в яке порівняння не йшла з тією, що вже в наш час встановить Єльцин. У сенсі - сталінська кошик була набагато ширшими.

Знаючи все це, дуже цікаво слухати сьогодні ліберальних публіцистів, які розповідають жахи про післявоєнну економіку. Ні, життя в ті часи достатком і ситістю, звичайно, не відрізнялася. Питання тільки, з чим порівнювати.

І в Англії, і у Франції, і в Німеччині - так взагалі, в Європі - було в фінансовому сенсі ще важче. З усіх країн, що воювали Росія першою зуміла відновити своє господарство і оздоровити грошову систему; і в цьому - безперечна заслуга міністра Звєрєва, забутого героя забутої епохи ...

Вже до 1950 року національний дохід СРСР зріс майже в два рази, а реальний рівень середньої зарплати - в 2,5 рази, перевищивши навіть довоєнні показники.

Навівши порядок у фінансах, Звєрєв приступив до наступного етапу реформи; до зміцнення валюти. У 1950 році рубль був переведений на золоту основу; його прирівняли до 0,22 грамам чистого золота. (Г., стало бути, коштував 4 рубля 45 копійок.)

В ті часи популярна байка Сергія Михалкова «Рубль і долар» (він написав її в 1952-му) про зустріч двох протиборчих валют звучала на повному серйозі, без будь-якої іронії:

«... І всім ворогам на зло я міцніємо рік від року.
А ну, з дороги - Радянський рубль йде! »

Звєрєв не тільки зміцнив рубль, а й знизив його ставлення до долара. Раніше курс був 5 рублів 30 копійок, тепер став - рівно чотири. Аж до наступної грошової реформи 1961 року цю котирування зберігалася в незмінності.

До проведення нової реформи Звєрєв теж довго готувався, але здійснити її не встиг. У 1960-му, через важку хворобу він був змушений вийти у відставку, поставивши таким чином своєрідний рекорд політичного довголіття: 22 роки - в кріслі головного фінансиста країни.

22 роки - це ціла епоха; від Чкалова до Гагаріна. Епоха, яка могла скластися набагато важче і голодніше, якби не Арсеній Звєрєв ... (с)

Велика Жовтнева соціалістична революція не тільки відкрила нову еру в історії людства в цілому, але і створила особливий тип людини - радянського громадянина, безмежно відданого марксистсько-ленінським ідеям, справі Комуністичної партії. Саме таким був Арсеній Григорович Звєрєв. У його спогадах яскраво і жваво показаний пройдений їм шлях від молодого текстильника ВИСОКІВСЬКЕ мануфактури до державного діячасоціалістичної держави, видного теоретика і великого практика-економіста, понад два десятки років очолював Міністерство фінансів СРСР.

Мені пощастило протягом багатьох років працювати під керівництвом А. Г. Звєрєва. Наша перша зустріч відбулася в 1930 році. Це був час, коли в країні гостро стояло питання про кадри. Країні потрібні тисячі високоосвічених фахівців. Вирішуючи цю проблему, партія направила па навчання багатьох комуністів в рахунок «партійної тисячі». За більшовицької путівці прийшов в Московський фінансово-економічний інститут і Арсеній Григорович Звєрєв.

Я викладав там політичну економію. Звєрєв швидко виділився серед своїх однокурсників. Давалася взнаки практична робота, яка допомогла йому освоїти курс навчальних дисциплін. Уважний до товаришів, товариська, студент Звєрєв незабаром був обраний секретарем вузівської партійної організації, а потім і членом Бауманского райкому ВКП (б).

У своїх спогадах Арсеній Григорович докладно розповідає про цей період свого життя. Напружене навчання, велика громадська робота, лекції та доповіді па заводах і фабриках - так жили всі студенти без винятку, в тому числі і автор даної книги. Якщо вдавалося поспати шість годин, пише він, то такі добу вважалися хорошими і легкими. Навіть деколи не віриться, що в цих умовах якось вдавалося здійснювати задумане, майже не спотикаючись. Проте це факт! Наші діти і внуки іноді скаржаться на надмірну завантаженість. Чесне слово, якби хто-небудь з нас мав тоді можливостями нинішнього покоління, ми вважали б себе щасливими. В подальшому протягом довгих років мені довелося бути свідком тієї напруженої діяльності, яку здійснював А. Г. Звєрєв на посаді наркома, а потім міністра фінансів країни.

Понад двадцять років він був членом ЦК КПРС, багаторазово обирався депутатом Верховної Ради СРСР. Роки творення соціалізму, Велика Вітчизняна війна, потім відновлення народного господарства і ліквідація збитку, заподіяного нашій країні гітлерівською Німеччиною. Час, до межі насичене історичними подіями. На всю широчінь розвернувся талант Арсенія Григоровича - неабиякого організатора і керівника. У «Записках» чітко простежується, як вирішувалися складні економічні проблеми, які стояли перед СРСР.

Далеко не остання роль в цій справі належала фінансовим працівникам. Великий практичний досвід і глибокі економічні знання, постійний і тісний контакт з колективом, опора на комуністів давали А. Г. Звєрєву можливість знаходити вірну відповідь на найскладніші питання, що висувалися життям. У роки роботи в Міністерстві фінансів (консультантом наркома, начальником відділу грошового обігу, заступником міністра фінансів) мені нерідко доводилося спостерігати, коли присутні на нарадах особи вносили суперечливі пропозиції. Але міністр діяв зазвичай дуже спокійно, швидко знаходив вихід зі складних економічних ситуацій. І якщо вже він був переконаний в правильності рішення, то твердо і непохитно відстоював його потім в будь-якої інстанції.

Особливо пам'ятний в цьому відношенні початковий період Великої Вітчизняної війни. Варто було знайти і негайно мобілізувати колосальні фонди для потреб оборони. Під керівництвом А. Г. Звєрєва фінансова система була швидко і чітко перебудована на військовий лад, і на всьому протязі війни фронт і тил безперебійно забезпечувалися грошовими і матеріальними ресурсами.

У всьому А. Г. Звєрєва відрізняла глибока принциповість. Він непохитно стояв на сторожі соціалістичної рубля і понад усе ставив державні інтереси. Як новатор-економіст, він вів велику науково-дослідницьку та викладацьку роботу в області соціалістичних фінансів. Уже в останні роки життя Арсеній Григорович захистив докторську дисертацію, став професором Всесоюзного заочного фінансово-економічного інституту та членом Вищої атестаційної комісії Його перу належать монографії «Національний дохід і фінанси СРСР», «Проблеми ціноутворення і фінанси», «Господарський розвиток і фінанси в семирічці »і багато інші праці. Всі ці роботи пронизані ідеєю боротьби за повнокровний, всеохоплюючий і приносить доходи державного бюджету. Це автор «Записок» вважав першою заповіддю кожного радянського фінансиста.

Читач знайде в книзі багато цінних матеріалів про конкретну діяльності фінансового працівника районного, обласного і загальнодержавного масштабу. Представляють великий інтерес і розповіді про зустрічі автора з видатними політичними діячами в нашій країні. Численні факти знайде в книзі читач з історії нашої Батьківщини. Автор сам був активним учасником важливих подій в житті Радянського Союзу, і його розповідь про них вельми цікавий.

Своє слово про автора цієї книги мені хочеться закінчити її заключними рядками. Автор пише: «Заповідаючи Радянської Росії марш в комунізм, В. І. Ленін в своєму останньому публічному виступі сказав:" Раніше комуніст казав: "Я віддаю життя", і це здавалося йому дуже просто ... Тепер же перед нами, комуністами, стоїть зовсім інше завдання. Ми тепер повинні все розраховувати, і кожен з вас повинен навчитися бути розважливим ". Ленінські слова повністю зберігають усе своє значення донині. Навчитися бути розважливим не так-то просто. Але без цього немає прогресу. Щоб сяючі вершини комунізму не залишилися мрією, їх потрібно досягти. А дорога лежить через високопродуктивний, спланований, врахований і розумно використаний працю людського колективу ». Яскрава і велике життя А. Г. Звєрєва, яка простежується в «Записках міністра», становить значний інтерес як для людей старшого покоління, так і для молоді.

Член-кореспондент АН СРСР К. М. ПЛОТНІКОВ

ПЕРША ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ

Із села на фабрику

На захід від Клину. - Ткацькі будні. - Я і пророк Йона. - Високовський фабрика. - Владикін і інші. - «Тобі ще рано страйкувати!»

Якщо вам доводилося коли-небудь їздити з Москви в місто Калінін через Клин, то ви помітили, що пагорби Дмитрівській гряди змінюються під Клином болотистій рівниною. Це - правобережжі Верхньої Волги. Ще на початку цього століття тут тяглися майже суцільні ліси, що перемежовувалися вирубками і мізерними ріллею. В сторону Волги і її великих приток струмують річки Мала Сестра, Яуза (не потрібно плутати з однойменною московської рікою), В'яз. На захід від Клину, на старовинному тракті на Ржев, розташувалися селища Високовський, Некрасіно, Петровське, Павельцево ... Цей край - моя батьківщина. Тут я народився в 1900 році в бідній родині робітника і селянки. Я був шостим, а за мною було ще сім братів і сестер.

Клинский повіт Московської губернії здавна поставляв робочих для текстильної промисловості. З усіх найближчих до тракту сіл - Троїцької, Сметаниной, Негодяеве, Тетеріної і інших - тяглися в село Некрасіно чоловіки і жінки, які шукали прожитку собі та своїм сім'ям. Тут неподалік знаходилася прядильно-ткацька фабрика. Першим господарем її був «свій брат» - вийшов з селян купець Г. Катаєв. Ставши підприємцем, він дуже швидко нажився на поті і сльозах своїх земляків. Через дванадцять років фабрика згоріла. Але він вже через рік побудував нову будівлю, кам'яне. Дешевизна робочих рук і високий попит на тканини залучили сюди капітали ряду багатих людей. Найбільші фабриканти Московської губернії і кілька іноземців утворили акціонерне «Товариство ВИСОКІВСЬКЕ мануфактури».

Арсеній Григорович Звєрєв був одним з найближчих соратників І.В. Сталіна в 1930-ті - на початку 1950-х років. Він займав пост наркома, а потім міністра фінансів СРСР і проводив в країні знамениту грошову, «сталінську» реформу, доклав зусиль для розвитку господарства Радянського Союзу.

У своїй книзі, матеріали якої лягли в основу цієї статті, А.Г Звєрєв розповідає про зустрічі зі Сталіним, про те, як вирішувалися найважливіші питання з управління фінансами країни. На думку Звєрєва, І.В. Сталін чудово розбирався в фінансових проблемах і проводив високоефективну економічну політику, що доводиться на численних прикладах.

Цю статтю ми присвятимо самому Звєрєву і деяким його рецептами улаштування економічного життя нашої країни.

Коротко про Звєрєва

Арсеній Григорович Звєрєв пройшов довгий шлях. Почав він працювати текстильником ВИСОКІВСЬКЕ мануфактури, про цей період життя в царські часи в своїй книзі «Сталін і гроші» він писав так:

Відпрацюєш десять годин і бредеш, похитуючись від втоми, в гуртожиток. В тісній комірчині з низькою стелею, брудними стінами і закопченими вікнами, на жорстких нарах лежать старші товариші або ровесники, бурмочучи уві сні. Хтось грає в карти, хтось свариться в п'яному суперечці. Життя їх зломлена, пригнічені мрії. Що бачать вони, окрім тупої, виснажливої ​​і одноманітної роботи? Хто просвічує їх? Хто про них піклується? Тягни з себе жили, збагачує господарів! І ніхто не заважає тобі залишити в шинку свої трудові ...

Дуже красномовне опис передреволюційного стану суспільства, яке-то вже сильно близьке до нас, чи не так?

Арсеній Григорович Звєрєв

Після лютневої революції Звєрєв перебирається до Москви і бере активну участь в житті робочих Прохоровской Трехгорной мануфактури, де набирається першого досвіду політичної діяльності. Потім, коли грянула Жовтнева соціалістична революція, багато заводів і фабрик були націоналізовані. У 1918 році Арсеній Григорович Звєрєв вступає в партію і проситься на фронт, але його направляють в 1920 році в Оренбург для надходження в кавалерійського училища. Про найважчих днях розгорілася громадянської війни він пише так:

Найважчі спогади, пов'язані з голодної навесні 1921 року. Кожен день через станцію проходять поїзди, набиті людьми. Це з голодуючого Центру та Поволжя їдуть в Ташкент - «місто хлібний». Деякі, вилізши з теплушки за водою, так і залишаються лежати біля залізниці, не маючи сил піднятися з землі. Волають мішечники. Плачуть діти. Ось кілька людей тремтячими пальцями згортають цигарки, з капустяної і крапивной бадиллям замість тютюну, з випущених губздравотделом листівок «Про способи застосування сурогатного хліба». Осторонь на вогнищах джгут засіяне вошами плаття тифозних. До набережної повільно бредуть казахські сім'ї. Вони зібралися біля Караван-Сарая в надії на допомогу. Але допомогти вдалося не всім: міські робочі самі сидять на мізерному пайку.

Жодна інша політична партія, жодна інша влада на світі не витримала б того, що пережила наша країна в страшні 1921-1922 роки. Підняти держава з руїн, поставити людей на ноги, відкрити перед ними горизонти нового життя, завойованої в дні соціалістичної революції, іноземної військової інтервенції і громадянської війни, змогла тільки Комуністична партія, Тільки Радянська влада!

З 1925 року Звєрєв працював завідувачем Клинского повітового фінансового відділу, на посаді якого зіткнувся з актуальними і сьогодні проблемами:

Вивчаючи систему районного оподаткування, я дуже швидко зіткнувся зі спробами багатьох приватників приховати справжні розміри своїх доходів і обдурити державні органи. Перш за все це стосувалося перекупників, спекулянтів, маклерів та інших «посередників» торгового світу.

Навесні 1930 року стало завідувачем Брянським вже окружним фінвідділом, а вже 1932 році стає завідувачем бауманская районним фінвідділом Москви, так він описував свою роботу там:

З чого складалися будні заврайфо? Стандарту не було. День на день ніколи не припадав. Про окремі штрихах щоденної текучки, може бути, дасть деяке уявлення уціліла з 1934 року записка, яку я склав як пам'ятку, сидячи якось в кабінеті голови райвиконкому Д. С. Коротченко. Він брав трудящих, вислуховував їх вимоги, скарги, прохання і побажання і всякий раз звертав на них мою увагу, коли справа стосувалася майбутніх витрат. За кілька годин прийому я записав стільки питань, що до сих пір дивуюся, як ми зуміли тоді все це здійснити в короткі терміни. Перерахую лише деякі з них. Збільшити кількість трамвайних вагонів, що під'їжджають до заводських воріт; побудувати в Сиромятніков ще одну школу; відкрити курси для вступу на робітфак; заасфальтувати Хлуд проїзд; побудувати фабрику-кухню; організувати пральню при одному із заводів; очистити Яузу від бруду; озеленити Ольховську вулицю; пустити додатковий електропоїзд на Нижегородської залізниці; відкрити продовольчий магазин на Чистих ставках; ввести в кінотеатрі на Спартаківський дитячі сеанси; на Покровському сквері відкрити дитячий майданчик; забезпечити гуртожиток гудзикової фабрики кінопересувки ... Таких днів був не один, а десятки.

Після зустрічі з І.В. Сталіним він відмовляється від пропозиції очолюючи Держбанк, оскільки не вважав себе досить компетентним для цієї роботи. Однак, з вересня 1937 року Звєрєва призначають заступником наркома фінансів СРСР, а в січні 1938 - лютому 1948 він стає народним комісаром (з березня 1946 - міністром) фінансів СРСР.

Після війни, за вказівкою І.В. Сталіна, Звєрєв розробив проект фінансової реформи і здійснив її в найкоротші терміни, що дозволило СРСР, першого з країн - учасників Другої світової війни, відмовитися від карткової системи розподілу продуктів і товарів для населення, а потім постійно знижувати ціни на них. Так тривало аж до смерті Сталіна, після чого багато досягнень попереднього періоду були втрачені; незабаром був відправлений на пенсію і А.Г. Звєрєв.

Обставини його відходу досі оповиті таємницею. Швидше за все причиною відставки стало незгоду А.Г. Звєрєва з фінансовою політикою Хрущова, зокрема з грошовою реформою 1961 року.

Письменник і публіцист Ю.І. Мухін пише про це так:

У 1961 році відбувся перший підйом цін. Напередодні, в 1960 році, був відправлений на пенсію міністр фінансів А.Г. Звєрєв. Пройшли чутки, що він намагався застрелити Хрущова, а такі чутки переконують, що догляд Звєрєва Не оминув без конфлікту.

Хрущов не міг зважитися відкрито підняти ціни в умовах, коли народ виразно пам'ятав, що за часів Сталіна ціни не піднімалися, а щорічно знижувалися. Офіційно метою реформи було оголошено порятунок копійки, мовляв, на копійку нічого не можна купити, тому рубль треба деномінувати - зменшити його номінал в 10 разів.

Реально ж Хрущов проводив деномінацію тільки з метою прикриття нею підвищення цін. Якщо м'ясо коштувало 11 рублів, а після підвищення цін мало б коштувати 19 руб., То це відразу ж кинулося б в очі, але якщо одночасно проводити і деномінацію, то ціна м'яса в 1 руб. 90 коп. спочатку збиває з пантелику - ніби й подешевшало. З цього моменту виник дисбаланс між державними магазинами і чорним ринком, де торговцям стало вигідніше збувати товар, саме з цього моменту товари з магазинів стали зникати.

У Звєрєва вийшов конфлікт з Хрущовим саме з приводу цієї реформи. Таким чином Хрущов (або його руками) поклав початок розграбуванню країни, давши сигнал всім корупціонерам.

У своїй книзі Арсеній Звєрєв оповідає про свій життєвий шлях - від простого робочого хлопця до міністра - і доводить, що таке було можливо тільки в радянській країні, де перед кожним громадянином відкривалися широкі перспективи для реалізації його кращих здібностей.

Ми наведемо кілька рецептів, які використовував у своїй роботі цей видатний економіст «сталінської» епохи.

Економічні рецепти від Звєрєва

Про роль держбанку

Перелому в загальнодержавному масштабі допомогли і нові принципи побудови кредитної системи. З 1927 року керувати нею від початку і до кінця став Держбанк. Галузеві банки перетворилися в органи довгострокового кредиту, а Держбанк - короткострокового. Це розмежування функцій поряд з посиленням контролю за використанням позик натикалося на перешкоду у вигляді наявності комерційного вексельного кредиту. Тому протягом двох років були введені інші форми розрахунків і кредитування: чекові звернення, внутрішньосистемні розрахунки, пряме кредитування без урахування векселів.

Як будувати заводи?

Уміння не розпорошувати кошти - особлива наука. Припустимо, треба спорудити за сім років сім нових підприємств. Як зробити краще? Можна щорічно зводити по одному заводу; як тільки він набуде справу, братися за наступний. Можна відразу зводити все сім. Тоді до кінця сьомого року вони стануть давати всю продукцію одночасно. План будівництва буде виконаний в обох випадках. Що, однак, вийде ще через рік? За цей, восьмий рік сім заводів дадуть сім річних програм продукції. Якщо ж піти першим шляхом, то один завод встигне дати сім річних програм, другий - шість, третій - п'ять, четвертий - чотири, п'ятий - три, шостий - дві, сьомий - одну програму. Всього виходить 28 програм. Виграш - в 4 рази. Щорічний прибуток дозволить державі брати з неї якусь частину і вкладати її в нове будівництво. Умілі капіталовкладення - цвях питання. Так, в 1968 році кожен вкладений в економіку рубль приніс Радянському Союзу 15 копійок прибутку. Гроші, витрачені на не доведена до кінця будівництво, мертві і не приносять доходу. Мало того, вони «підморожують» і подальші витрати. Припустимо, ми вклали в будівництво першого року 1 мільйон рублів, на наступний рік - ще мільйон і т. Д. Якщо будувати сім років, то тимчасово було заморожено 7 мільйонів. Ось чому так важливо прискорювати темпи будівництва. Час гроші!

Про фінансові резервах

П'ятирічка ж зобов'язана передбачити швидкість просування вже цілих частин народного господарства. Природно, що допущені в річному плані помилки і диспропорції за п'ять років зростуть і накладуться один на одного.

Значить, корисно мати так звані «резерви прогину». При їх наявності вітер не зломить дерево, воно може погнутися, але вистоїть. Якщо ж їх не виявиться, міцне коріння убезпечать дерево лише до дуже сильного урагану, а потім недалеко і до бурелому.

Отже, без фінансових резервів забезпечити успішне виконання соціалістичних планів важко. Резерви - грошові, хлібні, сировинні - ще один постійний пункт порядку денного на засіданнях Раднаркому і Ради Міністрів СРСР. А щоб оптимізувати народне господарство, ми намагалися використовувати і адміністративні, і економічні методи вирішення завдань. Обчислювальних машин на зразок нинішніх електронно-рахункових у нас не було. Тому надходили так: керуючий орган давав нижчестоящим завдання не тільки у вигляді планових цифр, але і повідомляв ціни як на виробничі ресурси, так і на продукцію. Крім того, намагалися використовувати «зворотний зв'язок», контролюючи збалансованість між виробництвом і попитом. Підвищувалася тим самим і роль окремих підприємств.

Про науково-впроваджувальному циклі і його фінансуванні

Неприємним відкриттям для мене стало те обставина, що наукові ідеї, поки їх досліджували і розробляли, з'їдали масу часу, отже, і коштів. Поступово я звик до цього, але спочатку тільки ахав: три роки розробляли конструкцію машин; рік створювали дослідний зразок; рік його відчували, переробляли і «доводили»: рік готували технічну документацію; ще рік переходили до освоєння серійного випуску таких машин. Разом - сім років. Ну а якщо мова йшла про складному технологічному процесі, коли для його відпрацювання були потрібні напівпромислові установки, могло не вистачити і семи років. Звичайно, простенькі машини створювалися набагато швидше. І все ж цикл повного втілення в життя великої науково-технічної ідеї обіймав, в середньому, як правило, до десяти років. Втішало те, що ми обганяли багато зарубіжних країн, бо світова практика показувала тоді середній цикл 12-річним.

Тут-то і виявлялося перевага соціалістичного планового господарства, яке дозволяло концентрувати кошти в потрібних суспільству областях і напрямках всупереч чиєїсь суто особистої волі. Між іншим, тут є величезний резерв прогресу: якщо скоротити час реалізації ідей на кілька років, це відразу дасть країні збільшення національного доходу на мільярди рублів.

Ще один шлях до того, щоб скоріше отримати віддачу від вкладених коштів, - тимчасове пріторможенного деяких будівництв при надмірно великій їхній кількості. Законсервувати одні, а за цей рахунок форсувати будівництво інших підприємств і почати отримувати від них продукцію - непогане рішення проблеми, але, на жаль, теж обмежується конкретними умовами. Якби, наприклад, в 1938-1941 роках ми не будували відразу багато великих об'єктів в різних місцях країни, то не мали б після початку Великої Вітчизняної війни необхідного виробничого заділу, і тоді оборонна промисловість могла б виявитися в прориві.

висновок

Головною відмінністю Звєрєва від нинішніх економістів було те, що люди для нього були ще одним економічним ресурсом, а головними благоотримувачів від розвитку всієї економіки. Пройшовши шлях від робітника фабрики до міністра фінансів СРСР, Звєрєв не втратив цієї якості - людяності і турботи про людей, хоча йому і доводилося приймати складні рішення в інтересах держави, але навіть і тоді він розумів, що держава створена для трудящих і силами самих трудящих.

Наші нинішні економісти, на жаль, більш думають про цифри, та показниках, ніж про те, для чого вони взагалі працюють і чому покликані на свої посади. А результат такої політики виявляється нікчемний.

У другій частині матеріалу ми спробуємо оцінити результати найскладнішого справи Звєрєва на своєму високому посту - грошової реформи 1947 року й проаналізувати можливості використання цього безцінного і беспрецендентного досвіду в сучасних умовах.

матеріали:

А.Г. Звєрєв «Сталін і гроші»

У листопадовому номері "Батьківщина" розповіла про останній міністрі фінансів Російської Імперії Петра Барці, чиї мемуари недавно видані вперше. Як і Барк, багато видатних чиновники нашої Батьківщини незаслужено забуті. Під рубрикою "Слуги вітчизни" ми будемо згадувати про них. А почнемо з Арсенія Звєрєва, якого фахівці вважають найкращим міністром фінансів у вітчизняній історії.

Якщо з'явиться коли-небудь в Росії загальний пам'ятник творцям Великої Перемоги, то поруч з маршалами в парадних мундирах повинен стояти скромний чоловік в штатському - нарком фінансів Арсеній Звєрєв. Завдяки йому грошова система СРСР благополучно пережила не лише Велику Вітчизняну, а й важкі післявоєнні роки.

На прізвисько Звір

У мемуарах "Записки міністра" Арсеній Григорович з явним задоволенням підкреслив два факти зі своєї захоплюючої біографії. Перший: довше нього керував грошовими потоками тільки Жан-Батист Кольбер, суперінтендант Людовика XIV - королівський міністр фінансів. Другий: на вершину кар'єрних сходів він піднявся з самого низу, з підмосковній села Негодяеве, в радянські рокиперейменованої для милозвучності в Тихомирова.

Батько Арсенія і дюжини його братів і сестер гнув спину на ткацькій фабриці в сусідньому містечку Високовський. Коли хлопчикові виповнилося дванадцять, Звєрєв-старший і його відвів на фабрику; Арсеній швидко доріс до проборщіка, заправляють в верстати тканинну основу. Це була відповідальна робота, за яку належало 18 рублів; хлопчисько став головним годувальником сім'ї. А потім брат-більшовик навчив: життя стане краще, коли робітники візьмуть владу в свої руки. Цією істині Арсеній повірив на все життя.

Звільнений за участь в страйку, він поїхав в Москву, на знамениту Трехгорная мануфактуру. Там зустрів революцію і вступив в партію. В громадянську війнузакінчив кавалерійського училища в Оренбурзі, ганявся степами за белоказачьей бандами. Лягаючи спати, клав поруч шашку і карабін: рідкісна ніч обходилася без бойової тривоги. У 1922 році був демобілізований, отримавши "на пам'ять" рану в плече і бойовий орден.

Молодого комуніста послали в рідній Клинский повіт роз'яснювати політику партії. Попутно довелося займатися хлібозаготівлями. Звєрєв домагався мети де вмовляннями, а де і наганом, його не вдавалося ні підкупити, ні залякати. Скоро старанного працівника перевели в Москву на посаду районного фінінспектора. Грошова реформа оживила фінансову систему, знецінені "радзнаки" змінилися золотими рублями, Звєрєву в числі інших належало наповнити цими рублями казну. Він швидко став грозою непманів.

У мемуарах Звєрєв з гордістю передає їх розмови: "Не зря ему прізвище таку дали - справжній звір!"

У вересні 1937 року - чорні хмари Великого терору вже висіли над країною - він напевно пережив не найприємніші хвилини, коли пізно ввечері був викликаний в Кремль. Але Сталін, якого Звєрєв бачив вперше, запропонував йому обійняти посаду голови Держбанку. Не відчуваючи себе фахівцем в банківській сфері, Звєрєв відмовився. Проте незабаром вождь призначив його заступником наркома фінансів Власа Чубаря. Через півроку, коли того заарештували, Звєрєв зайняв його місце.

Наркомом, а з 1946 року міністром він пропрацював 22 роки, з яких жоден з них не був легким. Але найважчими були роки війни.

Війна і гроші

У червні 1941-го Звєрєв попросився на фронт - він був бригадним комісаром запасу. Але від нього вимагали іншого: не допустити розвалу фінансової системи. Уже в перші місяці ворог окупував територію, де жило 40% населення і вироблялося 60% промислової продукції. Доходи бюджету різко впали, довелося включити друкарський верстат, але головним ресурсом поповнення скарбниці знову стало населення. Вже на початку війни громадянам заборонили знімати з ощадкнижок більше 200 рублів на місяць. Податки зросли з 5,2 до 13,2%, припинилася видача позик і допомоги. Різко підвищилися ціни на алкоголь, тютюн і ті товари, що не видавались за картками. Робітників і службовців змушували добровільно-примусово купувати облігації військових позик, що дало казні ще 72 млрд рублів. Добування грошей будь-яким способом поєднувалося з найсуворішої економією.

Звєрєв писав: "Кожна випущена на вітер копійка могла обернутися загибеллю б'ється на фронті воїна".

Наркому і його апарату вдалося неможливе: витрати радянського бюджету за роки війни лише трохи перевищили доходи. При цьому гроші йшли і на відновлення економіки в звільнених районах (ще до кінця війни було відновлено 30% основних фондів), і на пенсії вдовам і сиротам загиблих на фронті. Коли наші війська перейшли кордон, додалися витрати на порятунок від голодної смерті жителів розореної Східної Європи (чи пам'ятають вони про це зараз?). Правда, виросли і доходи: з Німеччини та союзних їй країн масово вивозилися в СРСР цілі підприємства.

Весь цей складний круговорот грошових потоків нарком Звєрєв примудрявся контролювати і направляти. У звільнених районах його співробітники насамперед відкривали ощадкаси. А оскільки найчастіше мали при собі великі суми, то ніколи не розлучалися зі зброєю. Недарма після війни їх одягли в зелені мундири з погонами, а сам нарком по праву отримав бойовий орден Червоної Зірки.

Архітектор реформи ...

За час війни кількість грошей в обігу збільшилася вчетверо. Ще в 1943 році Сталін радився зі Звєрєвим з приводу грошової реформи, але контури вона знайшла тільки через чотири роки. Розроблений Мінфіном план передбачав обмін старих грошей на нові в пропорції 10 до 1. Однак вклади в ощадкаси обмінювалися по-іншому: до 3000 рублів в співвідношенні 1 до 1 з вкладів від 3 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян вилучалася одна третина, більше 10 000 - половина. Облігації випущені в роки війни позик обмінювалися на нові у пропорції 3 до 1, а довоєнних - 5 до 1. В результаті накопичення багатьох громадян сильно "всохли".

"При проведенні грошової реформи потрібні відомі жертви, - говорилося в Постанові Ради Міністрів і ЦК ВКП (б) від 14 грудня 1947 року. - Більшу частину жертв держава бере на себе. Але треба, щоб частина жертв прийняло на себе і населення, тим більше що це буде остання жертва ".

При підготовці реформи головною умовою була сувора секретність. За легендою, сам Звєрєв напередодні події замкнув на цілий день у ванній свою дружину Катерину Василівну, щоб вона не проговорилася подругам. Але подія була дуже масштабним, щоб зберегти його в таємниці. Ще за місяць до цього працівники торгівлі і тісно пов'язані з ними спекулянти кинулися скуповувати товари та продукти. Якщо зазвичай денний товарообіг московського ЦУМу становив 4 млн рублів, то 28 листопада 1947 року - 10,8 млн. Москвичі розкупили не тільки чай, цукор, консерви, горілку, а й такі предмети розкоші, як шуби і піаніно. Те ж саме творилося по всій країні: в Узбекистані з прилавків змели весь запас не перший рік пилівшіхся там тюбетейок. З ощадкас вилучали великі вклади і несли їх назад малими порціями, оформляючи на родичів. Ті, хто боявся нести гроші в банк, прогулювали їх в ресторанах.

Цьому передувала дискусія в ЦК - багато хто пропонував співвіднести нові ціни на товари з комерційними, але Звєрєв наполіг на їх збереженні на рівні пайкових. Ціни на хліб, крупу, макарони, пиво були навіть знижені, а ось м'ясо, масло, промислові товари подорожчали. Але ненадовго: щороку аж до 1953-го проводилося зниження цін, і в цілому продовольство за цей період подешевшало в 1,75 рази. Зарплата ж залишилася на колишньому рівні, тому добробут громадян в цілому зросла. Уже в грудні 1947 року за зарплатою міського населення в 500-1000 рублів кілограм житнього хліба коштував 3 рублі, гречки - 12 рублів, цукру - 15 рублів, вершкового масла - 64 рубля, літр молока - 3-4 рубля, пляшка пива - 7 рублів , пляшка горілки - 60 рублів.

Щоб створити враження достатку, в продаж викинули товари з "державних резервів" - простіше кажучи, те, що до цього притримували. Громадяни, які звикли за роки війни до порожніх полиць, були щиро раді.

Звичайно, процвітання в країні не настав, але головна мета реформи була досягнута: грошова маса зменшилася більш ніж втричі, з 45,6 до 14 млрд рублів. Тепер зміцнілу валюту можна було переводити на золоту основу, що і зробили в 1950 році - рубль прирівняли до 0,22 грама золота. Звєрєву довелося стати експертом по плавці золота, огранювання дорогоцінних каменів, карбуванні монети. Він часто відвідував Монетний двір і фабрики Гознака, які підпорядковувалися Міністерству фінансів. Дбав і про фінансову рекламі, часто викликала посмішку ( "Назбирав - машину купив"). Але успіх політики Мінфіну доводила не реклама, а саме життя. До реформи за долар давали 5 рублів 30 копійок, а після - вже чотири рубля (сьогодні про такий курсі залишається тільки мріяти).

Найдивовижніше: Звєрєв залишався самим собою. І продовжував сперечатися зі Сталіним. Коли вождь наказав обкласти колгоспи додатковими податками, заперечив: "Товариш Сталін, вже зараз багатьом колгоспникам, щоб сплатити податок, не вистачить і корови". Сталін сухо сказав, що Звєрєв не знає стану справ в селі, і перервав розмову. Але міністр наполіг на своєму - створив в ЦК спеціальну комісію, переконав усіх у своїй правоті і домігся, щоб податок не тільки не підвищували, але і знизили на третину.

... і противник реформи

Сперечався він і з новим вождем Микитою Хрущовим, особливо коли той затіяв непродумані експерименти в сільському господарстві. Прямо підвищувати ціни влада визнала нерозумним, тому було вирішено провести нову грошову реформу під офіційним приводом "порятунку копійки": на копійку нічого не можна купити, тому номінал рубля потрібно збільшити в 10 разів. В результаті - деномінація рубля, девальвація ...

Реформа 1961 року відбулася вже без Звєрєва - коли йому доручили підготувати її по заданих параметрах, він навідріз відмовився. За Москві ходили дикі чутки, що він прямо на засіданні ЦК стріляв в Хрущова, після чого був відправлений в спецпсихушці. Звичайно, ніякої стрілянини не було, а ось прилюдна критика вождя в різкій формі цілком могла мати місце - Арсеній Григорович в суперечці ніколи не соромився у виразах. У травні 1960-го його "за власним бажанням" прибрали з посади міністра ...

P.S.Мемуари Арсенія Григоровича Звєрєва вийшли тільки після його смерті. Причому в сильно скороченому вигляді - занадто активно автор хвалив Сталіна і лаяв деяких його наступників. Найефективніший, на загальну думку, міністр фінансів в нашій історії, помер в липні 1969 року.