Новорічні хайку і танка. Лірика середньовічної Японії Японські тривірша аналіз

Мацуо Басьо

(1644—1694)

Мандрівник з бананової хатини

Найвідомішим представником японської поезії пізнього Середньовіччя є Мацуо Басьо. Поет народився в місті Уено на острові Хонсю. Він був третьою дитиною в сім'ї небагатого самурая 1 Мацуо YOдзаемона.

З юних років Мацуо полюбив поезію. У 1662 р відбувся його літературний дебют: в антології поезії «Гора Саё-но Нака-яма» були опубліковані два вірші Мацуо.

У 1672 р Мацуо відправився в Едо (стара назва Токіо). До цього часу він вже отримав певну популярність як поет. Поступово Мацуо придбав репутацію хорошого вчителя віршування, у нього з'явилися учні, а потім він очолив школу під назвою «Справжня» ( «Сёфу»). Один з учнів, син багатого купця, подарував йому хатину на березі річки Сумида. Біля будиночка було посаджено бананове дерево, по-японськи - басі. У 1682 р поет взяв назву рослини як псевдонім. «Басьо» витіснив з пам'яті нащадків всі інші імена і прізвиська поета, яких у нього було чимало.

В кінці 1682 року в Едо сталася пожежа, під час якої згоріла скромна хатина Басьо. У 1684 р житло було відновлено, проте поет вирішив стати мандрівником. Десять років Басьо подорожував, спостерігаючи за життям в різних куточках Японії. Дорожні враження відбилися в його книгах.

Останнім мандрівкою Басьо стала поїздка в місто Осака. Там він захворів і 12 жовтня 1694 г. умер, оточений своїми учнями.

Поняття про хайку. Особливості хайку Басьо

Басьо створював вірші в традиційній японській поетичній формі - хайку (в літературознавстві також використовують назву «хокку»).

Японське хайку складається з 17 складів. Записують хайку в один стовпець ієрогліфів. На початку ХХ ст. хайку стали переводити на західні мови і записали їх як тривірша. У цій формі записи зроблені майже всі переклади хайку на російську та українську мови.

Перу поета належать близько двох тисяч хайку. Вірші Басьо прості і лаконічні за формою, але дуже ємні за змістом. Щоб передати настрій, думка, почуття в надзвичайно короткій формі, від поета було потрібно багато зусиль. Він подовгу підбирав кожне слово, відточував рядки. Наприклад, в 1680 р Басьо створив початковий варіант найвідомішого в історії японської поезії вірша «Осінній вечір», а потім протягом декількох років повертався до роботи над текстом, поки не отримав остаточний варіант:

На голій гілці Ворон сидить самотньо.

Осінній вечір.

(Переклад В. Маркової)

У вірші за допомогою декількох майстерно обраних деталей не тільки зображена картина пізньої осені, коли природа ніби завмерла в сумної нерухомості, але і відображено душевний стан поета: самотність, смуток і сумна умиротворення.

Лаконічна форма хайку дозволяла Басьо розбудити творчу уяву, асоціативне мислення читача. Згідно з японськими канонами віршування, думкам і фантазіям читає повинен бути залишений великий простір, щоб людина відкрила зашифрований в творі глибинний сенс або вклав в нього свій власний. Наприклад, прочитавши хайку «Осінній вечір», одні читачі згадають

картини в'янення природи, інші - моменти життя, коли їм було самотньо, як ворону на голій гілці, у третіх в пам'яті спливуть знайомі поетичні рядки про осінь інших авторів. Дивуючи точністю художніх деталей, хайку Басьо запрошують до співтворчості, загострюють внутрішній зір, відкривають нескінченну перспективу.

осмислюємо прочитане

1. Що вам відомо про Басьо? Який факт його біографії і чому зробив на вас особливе враження?

2. Дайте визначення поняття «хайку».

3. Чому вірші жанру хайку називають «поезією умовчання»?

4. Перерахуйте особливості хайку Басьо. Чим вони відрізняються від відомих вам віршів?

5. На ваш погляд, важко перекласти той чи інший хайку? Обгрунтуйте свою відповідь.

З серцевини півонії Повільно виповзає бджола ...

O, як неохоче!

У відповідь на прохання скласти вірші Вишні в весняному розквіті.

Але я - о горе! - безсилий відкрити Мішок, де заховані пісні.

Іній його вкрив,

Стелить постіль йому вітер.

Кинуте дитя.

Все в світі швидко змінюється!

Дим тікає від свічки,

Роздерти ветхий полог.

Глечик для зберігання зерна Ось все, чим багатий я!

Легка, немов життя моя,

Гарбуз-горлянка.

Посадили дерева в саду.

Тихо, тихо, щоб їх підбадьорити,

Шепоче осінній дощ.

Жайворонок співає.

Дзвінким ударом в частіше Підтримує його фазан.

Хворий опустився гусак На поле холодної вночі.

Сон самотній в дорозі.

(Переклад В. Маркової)

Міркуємо над текстами художніх творів

1. Яке вірш сподобалося вам найбільше? Чому? Про що воно змусило вас задуматися?

2. На прикладі одного з тривіршів проиллюстрируйте такі особливості хайку, як лаконічність і філософська глибина.

3. Художньо-виразні засоби мови в хайку вкрай скупі, автор не використовує епітети і метафори. За рахунок чого створюються образи в хайку Басьо?

4. Що називають художньою деталлю? Поясніть роль цього художнього засобу на прикладі тривіршів «Глечик для зберігання зерна» і «Жайворонок співає ...».

5. Як у вірші «Хворий опустився гусак.» почуття людини пов'язані з картиною природи?

6. Визначте ідеї прочитаних віршів.

читаємо виразно

7. продекламують напам'ять 2-3 хайку Басьо. Яка інтонація підходить для читання творів поета?

Запрошуємо до дискусії

8. Дослідниця Н. Фельдман зазначила: «Завдання хайку - не показувати або розповісти, а лише натякнути; висловлення своєї якомога повніше, а, навпаки, сказати якомога менше; дати тільки деталь, стимулюючу повне розгортання теми - образу, думки, сцени - в уяві читача ». Чи згодні ви з цією думкою? Обгрунтуйте або спростуйте його, використовуючи тексти Басьо.

Вчимося порівнювати

9. Порівняйте український і російський переклади хайку про зозулю. Що в них спільного? Які смислові і художні відмінності між ними ви помітили?

(Четвертий мЬсяць - початок л1та.)

Де шсня твоя, Зозуля?

Ті ж знаеш, что зливу цвгге Вже в Першому мiсяцi року!

(Переклад Г. Туркова)

Де ти, зозуля?

Привіт передай весни,

Зливи розцвіли.

(Переклад В. Соколова)

Розвиваємо творчі здібності

10. Уважно прочитайте тривірш про бджолу. Басьо склав цей вірш, розлучаючись з гостинним будинком свого друга. Придумайте власний образ, що передає почуття людини, що покидає затишне притулок. Постарайтеся скласти хайку на основі цього образу.

11. У Японії хайку Басьо нерідко ставали підписами до рисунків. Уявіть, що вам потрібно зробити підписом до свого малюнку одне з тривіршів. Який сюжет для малюнка ви віддасте перевагу? Яку техніку (чорно-білий малюнок тушшю, акварель, малюнок олівцем) використовуєте? Обгрунтуйте свій вибір.

Це матеріал підручника

Видатний національний поет Японії Мацуо Басьо народився в 1644 році. Його вірші і нині, після трьох століть, знає напам'ять кожна культурна японець. Поет вдихнув в хокку життєву правду, поетичні образи. Його хокку сповнені глибокого значення, вони розкривають перед нами душевний світ, його почуття і переживання. Герої хокку Басьо закохані в природу рідної країни. Він добре знав життя простих людей Японії.

Доля самого поета складалася своєрідно. Він - син вчителя каліграфії, з дитинства був товаришем ігор княжого сина - великого любителя поезії, почав рано писати вірші. Після смерті свого пана пішов в місто, прийняв постриг, але справжнім монахом не став, жив в маленькому передмісті. Поезія його - не засіб прожитку, але високе покликання всього його життя. Вона відрізняється піднесеним строєм почуттів і життєвою правдою.

Свято Нового року!
Але сумний я, згадуючи
Довгий вечір осінній.

Про прокинься, прокинься!
Стань товаришем моїм,
Сплячий метелик!

Проталини в снігу.
А в ній - світло-ліловий
Спаржі стеблинка.

Всі хвилювання, всю печаль
Твого розгубленого серця
Гнучкою вербі віддай!

Весняний ранок.
Над кожним пагорбом безіменним
Прозора серпанок.

Кобаясі Ісса
1763-1827

Кобаясі Ісса народився в гірському селі в родині селянина. Мати його померла, коли він був дитиною, мачуха зверталася з ним жорстоко, тому він чотирнадцяти років від роду пішов «в люди», довгі роки боровся з нуждою. Тільки на схилі років отримав спадок і зміг жити в достатку, багато мандрував, залишив багату поетичну спадщину: понад шість тисяч хокку, щоденники, жартівливі вірші.

В країні моїй рідній
Цвіте вишневим цвітом
І на полях трава!

Чужих між нами немає!
Ми всі один одному брати
Під вишнями в цвіту.

Ось виплив місяць,
І найдрібніший кущик
На свято запрошено.

По дорозі не сваріться,
Допомагайте один одному, як брати,
Перелітні птахи!

Зграя зимовий сніг.
освітилося радістю
Навіть особи зірок.

Ах, чи не топчи траву!
Там світляки сяяли
Вчора нічною порою.

Вірно, в колишнього життя
Ти сестрою моєї була,
Сумна зозуля?

Наше життя - росинка,
Нехай лише крапелька роси
Наше життя - і все ж.

завдання

1. Ви познайомилися з хокку. Виберіть і прочитайте вголос найбільш сподобалися, розкажіть, як ви їх розумієте.
2. Спробуйте підготувати власні хокку, присвятивши їх рідної природи або своїм відносинам з друзями.

Великий японський поет Мацуо Басьо народився в замковому місті Уено в сім'ї небагатого самурая.

Рідне місто поета знаходився в провінції Іга - в самій колисці японської культури, в центрі головного острова - Хонсю. Багато місця на батьківщині Басьо були відомі своєю красою, а народна пам'ять зберегла там удосталь пісні, легенди, старовинні звичаї. З дитинства Басьо почав писати вірші. В юності він постригся в ченці, звільнившись тим самим від служби феодалу. Але справжнім монахом Басьо не став. В мандрах він пройшов по дорогах Японії, як посол самої поезії, запалюючи в людях любов до неї, залучаючи до справжнього мистецтва.

Басьо підняв на недосяжну висоту жанр народної поезії - хокку. Мистецтво писати хокку - це, перш за все, вміння сказати багато в небагато чому, сказати так, щоб заразити читача ліричним хвилюванням, розбудити його уяву. Головна тема тривіршів Басьо - природа. Його тривірша, як чарівний бінокль, допомагають побачити заново звичні картини, усвідомити неповторність і велич світу природи - від скромного квітки сурепки до Чумацького Шляху. У трьох рядках Басьо вмів показати нескінченні простори Японського моря, блиск зірок в ясну осінню ніч, білі буруни на хвилях і чорний силует острова Садо на краю неба:

Вирує морський простір! Далеко, до острова Садо, Стелиться Чумацький Шлях.

Басьо пропонує нам по-новому поглянути на картину, яку ми бачили, може бути, десятки разів:

Уважно вдивися! Квіти пастушої сумки Побачиш під тином.

Все живе неповторно і безцінне. Прекрасні не тільки багато разів оспівані квіти вишень, осінні красуні - хризантеми, але і придорожній в'юн, і дикий плющ і краплі дощу, що зависли на нерухомих гілках.

Природа у Басьо живе своїм неповторним життям, але вона так схожа на життя людини! У хокку «плачуть птиці, і очі риб сповнені сльозами», тому що йде весна, дві зірки святкують свою зустріч, а змерзла мавпа просить солом'яний плащ, мерзне чайка, стоячи в холодній воді, а квіти роблять «свій вищий подвиг» неповторним цвітінням.

Поет уміє кількома точними словами не тільки намалювати поетичну, живу картину, але і передати суть природного явища, відчути настрій дерева, метелики, птахи, вітру, осені:

На голій гілці Ворон сидить самотній. Осінній вечір.

Важко уявити більш пронизливу картину пізньої осені з її сумом, самотністю і чорно-білими фарбами.

Читаючи вірші Басьо, мимоволі погоджуєшся з поетом, що людині для щастя не так вже й багато треба: Матеріал з сайту

Будиночок в самоті. Місяць ... Хризантеми ... На додачу до них Клочок невеликого поля.

Ліричний герой поезії Басьо - людина невибаглива, але мудрий і тонкий. Це поет і філософ, закоханий в природу рідної країни. Він невіддільний від своєї епохи і народу. У кожному маленькому хокку відчувається подих величезного світу. В одному з тривіршів Басьо немов звертається до квапливому читачеві, вперше відкрив книгу хокку.

1. Ознайомити учнів з японською культурою.
2. Дати поняття про хокку в єдності форми і змісту.
3. Підготувати учнів до виконання домашньої роботи творчого характеру (створення власних хокку).

Епіграф. (Презентація. Слайд №3).

Як гарно,
Коли на столі розгорнувши
Рідкісний сувій,
Читання зрадиш душею
І споглядання картин.
Татібана Акемі. З циклу "Мої маленькі радості"

Хід уроку.

1. Слово вчителя.

У наші дні, коли дуже сильно відчувається взаємопроникнення і взаємовплив культур різних народів, людина може вибирати для себе ті маяки, які вкажуть йому вірний шлях у житті.

Суспільство як би розділилося на кілька груп, одна з яких тяжіє до культури і способу життя за західним зразком, інша шукає щось для себе привабливе в культурі Сходу. Загострилися увагу і інтерес до східної філософії; спостерігається захоплення єдиноборствами, які не зводяться виключно до фізичної підготовки, але припускають зміна всього способу життя і навіть світогляду людини.

Що ж ви знаєте про японську культуру? (Слайди № 4-5).

Запис у зошиті:

Найбільш популярні види японського мистецтва:

ікебана;

орігамі;

Літературна мініатюра (хокку, танка);

Синтетичний вид мистецтва - Хайг.

Японці в усьому прагнуть до лаконізму, до наповнення мінімальної форми максимальним змістом. Саме їм належить Мистецтво вирощування карликових дерев - бонсай.

БОНСАЙ (япон. Bonsai, від bon - плоский піднос і sai - вирощувати), японське мистецтво вирощування мініатюрних дерев, а також самі ці дерева.

Сосна - найпопулярніше дерево бонсай - досягає в природних умовах 20 м у висоту, а в бонсай може бути зменшена в 30 разів (близько 70 см.)

При правильному догляді бонсай може жити кілька сотень років, переходячи від одного покоління до іншого. Один з найзнаменитіших бонсай - сосна, яка належала військовому правителеві Японії 18 в. (Слайд №6).

японці виробили вміння створювати букети-оповідання, в яких кожна квітка несе певне смислове навантаження - ікебана.У ікебани велике значення надається красі ліній. Прямі гілки майже не використовують, перевага віддається неправильним, зігнутим формам. Японці вважають, що це робить композицію більш динамічною і передає певний емоційний настрій. Кожна рослина або квітка в ікебани має символічне значення. Так, верба і сосна означають довголіття й витривалість, бамбук - життєстійкість, квітуча гілка сливи - сміливість і енергію, ірис - честь. Сосна і троянда символізують вічну молодість, сосна і сакура - відданість і лицарство, слива і півонія - молодість і процвітання, півонія і бамбук - процвітання і мир. (Слайди № 7 - 8).

А дехто захоплюється виготовленням фігурок і навіть цілих композицій з складеної певним чином паперу - орігамі. (Слайд № 9).

Серед письменників і художників почалося захоплення мистецтвом Китаю і Японії, особливо жанром Хайг, що з'єднує в собі в єдине ціле поезію, каліграфію і живопис або фотографію. (Слайди № 10 - 11).

Багато хто їде в Японію лише для того, щоб помилуватися на Сад каменів.

У Саді каменів ви не побачите ні дерев, ні трави, ні води. Власне, весь сад - це п'ятнадцять каменів, розкиданих по дрібному білому гравію, як здається, в повному безладі. Однак це місце незмінно притягує до себе туристів і паломників з усього світу, які стверджують, ніби споглядання нехитрого кам'яного пейзажу діє на них заспокійливо. Чому? Особливий секрет таїть в собі розташування каменів. З якого місця на веранді на них не дивись, каменів завжди буде чотирнадцять - останній, п'ятнадцятий, камінь залишається "прихованим". Для філософа Сад каменів - метафора науки: скільки б людина не осягав світ і його закони, завжди залишається щось невідоме. (Слайд № 12).

Отже, основа японського мистецтва - стислість і лаконізм. Така ж і японська поезія.

Багато що з ранньої літератури Японії було написано жінками, оскільки чоловіки писали за допомогою китайських ієрогліфів, в той час як жінкам заборонялося займатися освітою і вивчати іноземні мови, тому більшість рукописів були написані на оригінальній японській мові. Пізніші твори належать переважно перу чоловіків (Слайд №13).

2. Пояснення нового.

Запис у зошиті: Танка (коротка пісня) - найдавніший жанр японської поезії (перші записи - 8-е століття). Римовані пятістішия з 31 складу (5 + 7 + 5 + 7 + 7). Висловлює швидкоплинне настрій, повно недомовленості, відрізняється поетичним витонченістю, часто - складної асоціативністю, словесною грою.

Читання танка учителем. (Слайди №14 - 15).

САРУМАРУ-ДАЮ (роки життя невідомі).

Далеко в горах
По червоній листі кленів
Ступає олень.
Я почув його крик,
Так сумно осінь йде.

Оно но Коматі (початок IX століття)

померхнули фарби
Літніх квітів, ось і я
Вдивляюся в життя
Свою і бачу тільки
Осені довгі дощі.

Сьогодні на уроці ми познайомимося з одним із жанрів японської поезії, настільки ж лаконічним і ємним, як і все мистецтво цієї загадкової країни.

Ім'я цим перлин - хокку. Маленькі шедеври японських поетів заворожують. Їх перекладають різними мовами, їм захоплюються, їх наслідують.

У чому ж загадка цих таємничих тривіршів, які підкорили розуми філософів і письменників?

Читання хокку учителем (Слайди № 17-19).

Чи сподобалися вам ці твори? Чим вони незвичайні?

Чи легко пояснити сенс цих рядків?

Хокку, або хайку(Початкові вірші), - жанр японської поезії: нерифмованное тривірш з 17 складів (5 + 7 + 5). (Слайд №16).

Мистецтво писати хокку - це перш за все вміння сказати багато в небагатьох словах

Хокку можна зрозуміти по-різному, в ньому завжди укладена глибока філософська думка. Це не просто поетична форма, а певний спосіб мислення, бачення світу.

Давайте познайомимося з хокку японського поета Кобаясі Ісса. Всі вони пов'язані з цвітінням сакури - японської вишні (Слайд № 20).

Гілка сакури - символ Японії. Коли вона зацвітає, все від малого до великого цілими сім'ями збираються в парках, щоб помилуватися біло-рожевими ніжними кольорами. Цвітіння сакури святкується протягом багатьох століть. Це свято називається ханамиі займає важливе положення в японській культурі. Ханами, буквально означає "споглядання квітів". Ханами може бути просто прогулянкою по парку, але традиційно японці влаштовують пікніки під квітучими деревами. Популярні вишневі сади під час свята сповнені юрбами японців, а за краще місце для пікніка іноді виникає боротьба. Звичайна справа - забронювати улюблене місце ще до початку цвітіння. Деякі навіть ночують, щоб захопити найкращу точку спостереження. Бізнесмени займають місце, розстеливши сині килимки для пікніка і поставивши табличку з назвою фірми, або залишають свою людину, який знаходиться під тінню дерев протягом всього дня, поки інші співробітники не прибудуть після роботи. Японці святкують ханами двічі: з колегами по роботі і в колі сім'ї. (Слайд № 21).

3. Запис і аналіз змісту хокку (Слайд №22)

Чужих між нами немає!
Ми всі один одному брати
Під вишнями в цвіту.

Думка загальної єдності; милування красою природи і дотримання традицій робить людей ближче, без поділу на багатих і бідних, ворожнеча забувається.

У природі гармонія і спокій. Люди ж криком і суєтою порушують тишу, йдуть врозріз з природою.

"Вишні, вишні цвітуть!" -
І про ці старих деревах
Співали колись.

Нічого вічного в житті немає, все змінюється, на зміну старому йде нове. Але і віджиле забувається, а зберігається в пам'яті.

В країні моїй рідній
Цвіте вишневим цвітом
І на полях трава.

Краса батьківщини у всьому: в будь-який травинці, камені, листку. На батьківщині все дорого, гідно милування і любові.

Хокку - це завжди недомовленість, натяк. Тому розраховані на розумного і вдумливого читача. Автор сподівається, що його зрозуміють без настирливого растолковиванія, що підтекст і недомовленість спонукають читача до активного розумового процесу і побудови асоціативного ряду.

Спробуйте пояснити сенс наступних хокку (Слайд №23):

Усюди співають солов'ї:
Там - за бамбуковій гаєм,
Тут - перед вербою річковий.

Диви, соловей
Співає все ту ж пісню
І перед обличчям панів.

4. Аналіз форми і композиції хокку.

Ми вже сказали, що японське хокку - це 17-складне тривірш із суворим розподілом складів по рядках: п'ять в першій, сім у другій, п'ять у третій. Але це стосується саме японської мови. При перекладі така чіткість може зникнути (Слайд № 24).

Оригінал.

Фуруіке я 5
Кавакадзу тобіко 7
Міндзу-но ото. 5

Старий ставок. 3
Жаба стрибає. 6
Сплеск води. 3

Визначте віршований розмір:

Усюди співають солов'ї:
Там, за бамбуковій гаєм,
Тут - перед вербою річковий.

/- -/ - -/ 1, 4, 7
/ (/) - / - - /- 1, (2), 4, 7
/ (/) - / - - / 1, (2), 4, 7 Дактиль

Чужих між нами немає!
Ми всі один одному брати
Під вишнями в цвіту.

-/ (/) / - / 2, (3), 4, 6
(/) / (/) /- /- (1), 2, (3), 4 , 6
(/) / - - - / (1), 2, 6 Ямб (+ спондей і пиррихий).

Композиція хокку.

Хокку може бути побудовано одним з двох наступних способів (Слайд №25):

Спочатку йде загальний план, узагальнена думка, а потім - різко виділена деталь.

Починається мініатюра з конкретного предмета, деталі, за якою слід якоїсь висновок, узагальнення.

Порівняємо композицію двох хокку (Слайди № 26 - 27).

Навіть на коня вершника
Задивишся - так дорога безлюдна.
А ранок таке снігове!
(Басьо)

Як же це, друзі?
Людина дивиться на вишні в цвіту,
А на поясі довгий меч?
(Мукай Керала)

Будь-яка деталь, в даному випадку вершник, кидається в очі, тішить погляд. Чому це відбувається? (Пустельний засніжена дорога надто одноманітна, оку нема за що "зачепитися", і він відзначає найменший рух).

Висновок: таким чином, в основі внутрішньої логіки хокку, а отже, і його композиції, може лежати або синтез (від часткового до загального), або аналіз (від загального до конкретного). Але головним є саме рух, розвиток думки, внутрішня динаміка.

5. Підведення підсумків.

Запис висновків по уроку (Слайд №28).

Японці в усьому прагнуть до лаконізму, до наповнення мінімальної форми максимальним змістом.

Японська поезія заснована на чергуванні певної кількості складів. Рими немає, але велика увага приділяється звуковий і ритмічною організації вірша.

Хокку - це особлива форма трискладових ліричної мініатюри без рими зі строго певною кількістю складів у рядку (5-7-5), що відрізняється виразністю і лаконізмом.

В основі внутрішньої логіки хокку, а отже, і його композиції, може лежати або синтез (від часткового до загального), або аналіз (від загального до конкретного). Але головним є саме рух, розвиток думки, внутрішня динаміка.

А як ви думаєте, чи складно писати хокку? Чому?

Письменник Ихара Сайко протягом одного дня написав 20000 хокку.

Басьо працював над однією зі своїх мініатюр кілька років, та ще при цьому радився зі своїми учнями.

Завершити урок мені хотілося б словами Іллі Еренбурга: "Майже кожна освічена японець склав в життя кілька хокку. Звичайно, з цього не випливає, що в Японії мільйони поетів ... часто це тільки данина звичаєм; але навіть несвідомі жести накладають на людину свій відбиток. Можна від нудьги напитися, можна почитати детективний роман, можна написати хокку ... автор якщо і не піднявся, його пишучи, то, у всякому разі, не принизив при цьому свого людського образу "(Слайд № 29).

Домашнє завдання: спробуйте створити власні хокку за зразком проаналізованих на уроці мініатюр.

ПЕРЕДМОВА

Японське ліричний вірш хокку (хайку) відрізняється граничною стислістю і своєрідною поетикою.

Народ любить і охоче створює короткі пісні - стислі поетичні формули, де немає жодного зайвого слова. З народної поезії ці пісні переходять в літературну, продовжують розвиватися в ній і дають початок новим поетичним формам.

Так народилися в Японії національні віршовані форми: п'ятивірш танка і тривірш - хокку.

Танка (буквально "коротка пісня") була спочатку народною піснею і вже в сьомому-вос'мом століттях, на зорі японської історії, стає законодавицею літературної поезії, відтіснивши на задній план, а потім і зовсім витіснивши так звані довгі вірші «наґаута» (представлені в знаменитої поетичної антології восьмого століття Манйосю). Епічні і ліричні пісні різноманітної довжини збереглися тільки в фольклорі. Хокку відокремилося від танки багато століть по тому, в епоху розквіту міської культури "третього стану". Історично воно є першою строфою танки і отримало від неї багату спадщину поетичних образів.

Давня танка і більш молоде хокку мають багатовікову історію, в якій періоди розквіту чергувалися з періодами занепаду. Не один раз ці форми перебували на межі зникнення, але витримали випробування часом і продовжують жити і розвиватися ще і в наші дні. Такий приклад довголіття не є єдиним у своєму роді. Грецька епіграма не зникла навіть після загибелі еллінської культури, а була прийнята на озброєння римськими поетами і понині збереглася в світовій поезії. Таджицько-перський поет Омар Хайям створив чудові чотиривірші (рубай) ще в одинадцятому дванадцятому століттях, але і в нашу епоху народні співаки в Таджикистані складають рубай, вкладаючи в них нові ідеї та образи.

Очевидно, короткі віршовані форми - нагальна потреба поезії. Такі вірші можна скласти швидко, під впливом безпосереднього почуття. Можна афористично, стисло висловити в них свою думку так, щоб вона запам'ятовувалася і переходила з уст в уста. Їх легко використовувати для похвали або, навпаки, уїдливою глузування.

Цікаво відзначити попутно, що прагнення до лаконізму, любов до малих форм взагалі притаманні японському національному мистецтву, хоча воно чудово вміє створювати і монументальні образи.

Потіснити танку і на час вирвати у неї першість змогло тільки хокку, ще більш короткий і лаконічне вірш, що зародився в середовищі простих городян, яким були чужі традиції старої поезії. Саме хокку стало носієм нового ідейного змісту і найкраще зуміло відгукнутися на запити зростаючого "третього стану".

Хокку - ліричний вірш. Воно зображує життя природи і життя людини в їх злитому, нерозривної єдності на тлі кругообігу пір року.

Японська поезія є силабічної, ритміка її заснована на чергуванні певної кількості складів. Рими немає, але звукова і ритмічна організація тривірша - предмет великої турботи японських поетів.

Хокку має стійким метром. У кожному вірші певна кількість складів: п'ять у першому, сім у другому і п'ять у третьому - всього сімнадцять складів. Це не виключає поетичної вольності, особливо у таких сміливих поетів-новаторів, яким був Мацуо Басьо (1644-1694). Він іноді не рахувався з метром, прагнучи досягти найбільшої поетичної виразності.

Розміри хокку так малі, що в порівнянні з ним європейський сонет здається монументальним. Воно вміщує в собі лічену кількість слів, і тим не менше ємність його відносно велика. Мистецтво писати хокку - це перш за все вміння сказати багато в небагатьох словах. Стислість споріднює хокку з народними прислів'ями. Деякі тривірша отримали ходіння в народної мови на правах прислів'їв, як, наприклад, вірш поета Басьо:

слово скажу Замерзають губи. Осінній вихор!

Як прислів'я воно означає, що "обережність іноді змушує промовчати".

Але найчастіше хокку різко відрізняється від прислів'я за своїми жанровими ознаками. Це не повчальне вислів, коротка притча чи влучна гострота, а поетична картина, накидана одним-двома штрихами. Завдання поета - заразити читача ліричним хвилюванням, розбудити його уяву, і для цього не обов'язково малювати картину в усіх її деталях.

Чехов писав в одному зі своїх листів братові Олександру: "... у тебе вийде місячна ніч, якщо ти напишеш, що у греблі млина яскравою зірочкою миготіло скельце від розбитої пляшки і покотилася кулею чорна тінь собаки або вовка ..."

Такий спосіб зображення вимагає від читача максимальної активності, втягує його в творчий процес, дає поштовх його думки. Збірник хокку не можна "пробігати очима", гортаючи сторінку за сторінкою. Якщо читач буде пасивним і недостатньо уважним, він не сприйме імпульсу, посланого йому поетом. Японська поетика враховує зустрічну роботу думки читача. Так удар смичка і у відповідь тремтіння струни разом народжують музику.

Хокку мініатюрно за своїми розмірами, але Це не применшує того поетичного або філософського змісту, який може надати йому поет, не обмежує масштаб його думки. Однак дати багатостороннє зображення й розлого, до кінця розвинути свою думку в межах хокку порт, звичайно, не може. У кожному явищі він шукає лише його кульмінаційний пункт.

Деякі поети, і в першу чергу Ісса, поезія якого найбільш повно відображала народне світогляд, любовно зображували мале, слабке, стверджуючи за ним право на життя. Коли Ісса заступається за світлячка, муху, жабу, неважко зрозуміти, що тим самим він встає на захист маленького, знедоленого людини, якого міг стерти з лиця землі його пан феодал.

Таким чином, вірші поета наповнюються соціальним звучанням.

Ось виплив місяць, І кожен дрібний кущик На свято запрошено,

говорить Ісса, і ми дізнаємося в цих словах мрію про рівність людей.

Віддаючи перевагу малому, хокку іноді малювала і картину великого масштабу:

Вирує морський простір! Далеко, до острова Садо, Стелиться Чумацький Шлях.

Цей вірш Басьо - свого роду оглядовий щілину. Пригорнувшись до неї оком, ми побачимо великий простір. Перед нами відкриється Японське море в вітряну, але ясну осінню ніч: блиск зірок, білі буруни, а вдалині, на краю неба, чорний силует острова Садо.

Або візьмемо інший вірш Басьо:

На високому насипу - сосни, А між ними вишні вчуваються, і палац У глибині квітучих дерев ...

У трьох рядках - три плану перспективи.

Хокку скидається на мистецтво живопису. Вони нерідко писалися на сюжети картин і, в свою чергу, надихали художників; часом вони перетворювалися в компонент картини у вигляді каліграфічно виконаної написи на ній. Іноді поети вдавалися до способів зображення, родинним мистецтву живопису. Таке, наприклад, тривірш Бусона:

Квіти сурепки навколо. На заході гасне сонце. Місяць на сході встає.

Широкі поля вкриті жовтими квітами сурепки, вони здаються особливо яскравими в променях заходу. З вогненною кулею призахідного сонця контрастує висхідна на сході блідий місяць. Поет не розповідає нам докладно, який при цьому створюється ефект освітлення, які фарби на його палітрі. Він тільки пропонує по-новому поглянути на ту картину, яку кожен бачив, може бути, десятки разів ... Угруповання і вибір мальовничих деталей - ось в чому основна задача поета. У сагайдаку у нього всього дві-три стріли: жодна з них не повинна пролетіти повз.

Ця лаконічна манера іноді дуже нагадує узагальнений спосіб зображення, яким користувалися майстри кольорової гравюри укіёе. Різні види мистецтва - хокку і кольорова гравюра - відзначені рисами загального стилю епохи міської культури в Японії сімнадцятого - вісімнадцятого століть, і це ріднить їх між собою.

Ллє весняний дощ! По дорозі розмовляють Парасолька і міно.

Це тривірш Бусона - жанрова сцена в дусі гравюри укіёе. Двоє перехожих розмовляють на вулиці під сіткою весняного дощу. На одному солом'яний плащ - міно, інший прикривається великим паперовим парасолькою. От і все! Але у вірші відчувається подих весни, в ньому є тонкий гумор, близький до гротеску.

Часто поет створює не зорові, а звукові образи. Виття вітру, скрекіт цикад, крики фазана, спів солов'я і жайворонка, голос зозулі кожен звук виконаний особливого сенсу, породжує певні настрої і почуття.

У лісі звучить цілий оркестр. Жайворонок веде мелодію флейти, різкі крики фазана - ударний інструмент.

Жайворонок співає. Дзвінким ударом в частіше Підтримує його фазан.

Японський поет не розгортає перед читачем всієї панорами можливих уявлень і асоціацій, що виникають у зв'язку з цим предметом або явищем. Він тільки будить думку читача, дає їй певний напрям.

На голій гілці Ворон сидить самотньо. Осінній вечір.

Вірш схоже на монохромний малюнок тушшю. Нічого зайвого, все гранично просто. За допомогою декількох вміло обраних деталей створена картина пізньої осені. Відчувається відсутність вітру, природа немов завмерла у сумній нерухомості. Поетичний образ, здавалося б, мало намічений, але володіє великою ємністю і, зачаровуючи, веде за собою. Здається, що дивишся в води річки, дно якої дуже глибоко. І в той же час він гранично конкретний. Поет зобразив реальний пейзаж біля своєї хатини і через нього - свій душевний стан. Чи не про самотність ворона говорить він, а про свій власний.

Уяві читача залишений великий простір. Разом з поетом він може випробувати відчуття печалі, навіяне осінньою природою, або розділити з ним тугу, народжену глибоко особистими переживаннями.

Не дивно, що за століття свого існування старовинні хокку обросли шарами коментарів. Чим багатше підтекст, тим вище поетичну майстерність хокку. Воно швидше підказує, ніж показує. Натяк, подсказ, недомовленість стають додатковими засобами поетичної виразності. Сумуючи про померлого дитині, поет Ісса сказав:

Наше життя - росинка. Нехай лише крапелька роси Наше життя - і все ж ...

Роса - звичайна метафора тлінність життя, так само як спалах блискавки, піна на воді або швидко опадає квіти вишні. Буддизм вчить, що життя людини коротке і ефемерна, а тому не має особливої ​​цінності. Але батькові нелегко змиритися з втратою улюбленої дитини. Ісса каже "і все ж ..." і кладе кисть. Але саме його мовчання стає красноречивей слів.

Цілком зрозуміло, що в хокку є недомовленість. Вірш складається всього з трьох віршів. Кожен вірш дуже короткий на противагу гекзаметра грецької епіграми. Пятісложное слово вже займає цілий вірш: наприклад, хототогісу - зозуля, кірігірісу - цвіркун. Найчастіше у вірші два значущих слова, не рахуючи формальних елементів і оклику частинок. Все зайве віджимається, відсівається; не залишається нічого, що служить тільки для прикраси. Навіть граматика в хокку особлива: граматичних форм трохи, і кожна несе на собі граничне навантаження, іноді поєднуючи кілька значень. Засоби поетичного мовлення відбираються вкрай скупо: хокку уникає епітета або метафори, якщо може без них обійтися.

Іноді все хокку цілком - розгорнута метафора, але її пряме значення зазвичай приховано в підтексті.

З серцевини півонії Повільно виповзає бджола ... О, як неохоче!

Басьо склав цей вірш, розлучаючись з гостинним будинком свого друга.

Було б, однак, помилкою в кожному хокку шукати подібний подвійний сенс. Найчастіше хокку - конкретне зображення реального світу, яке не потребує і не допускає ніякого іншого тлумачення.

Поезія хокку була новаторським мистецтвом. Якщо з плином часу танка, віддалившись від народних витоків, стала улюбленою формою аристократичної поезії, то хокку стало надбанням простого люду: купців, ремісників, селян, ченців, жебраків ... Воно принесло з собою простонародні вираження і жаргонні слова. Воно вводить в поезію природні, розмовні інтонації.

Місцем дії в хокку стали не сади і палаци аристократичної столиці, а бідні вулиці міста, рисові поля, великі дороги, лавки, харчевні, постоялі двори ...

"Ідеальний", звільнений від усього грубого пейзаж - так малювала природу стара класична поезія. У хокку поезія знову знайшла Зір. Людина в хокку не статичний, він даний в русі: ось вуличний рознощик бреде крізь сніговий вихор, а от працівник крутить млин-крупорушку. Та прірва, яка вже в десятому столітті лягла між літературної поезією і народною піснею, стала менш широкою. Ворон, довбає носом равлика на рисовому полі, - образ Цей зустрічається і в хокку, і в народній пісні.

Канонічні образи старих танок вже не могли викликати того безпосереднього почуття подиву перед красою живого світу, яке хотіли висловити поети "третього стану". Потрібні були нові образи, нові фарби. Поети, так довго опиралися тільки на одну літературну традицію, звертаються тепер до життя, до реального оточуючого їх світу. Старі парадні декорації прибрані. Хокку вчить шукати приховану красу в простому, непомітному, повсякденному. Прекрасні не тільки прославлені, багато разів оспівані квіти вишень, а й скромні, непомітні на перший погляд квіти сурепки, пастушої сумки, стеблинка дикої спаржі ...

Уважно вдивися! Квіти пастушої сумки Побачиш під тином.

Хокку вчить цінувати і скромну красу простих людей. Ось жанрова картинка, створена Басьо:

Азалії в грубому горщику, А поруч кришить суху тріску Жінка в їх тіні.

Це, напевно, господиня або служниця де-небудь в бідній харчевні. Обстановка сама убога, але тим яскравіше, тим більш несподівана виділяються краса квітки і краса жінки. В іншому вірші Басьо особа рибалки на світанку нагадує квітучий мак, і обидва вони однаково гарні. Краса може вражати, як удар блискавки:

Ледве-ледве я добрів, Змучений, до ночівлі ... І раптом - гліциній квіти!

Краса може бути глибоко прихована. У віршах хокку ми бачимо нове, соціальне переосмислення цієї істини - твердження краси в непомітному, повсякденному, і перш за все в просту людину з народу. Саме такий зміст вірша поета Кикаку:

Вишні в весняному кольором Чи не на далеких вершинах гір Тільки в долинах у нас.

Вірні життєвої правди, поети не могли не бачити трагічних контрастів в феодальної Японії. Вони відчували розлад між красою природи і умовами життя простої людини. Про це розладі говорить хокку Басьо:

Поруч з квітучим в'юнком Відпочиває в жнива молотник. Як він сумний, наш світ!

І, як подих, виривається у Ісса:

Сумний світ! Навіть коли розквітають вишні ... Навіть тоді ...

У хокку знайшли відгомін антифеодальні настрої городян. Побачивши самурая на святі квітучої вишні, Кера каже:

Як же це, друзі? Людина дивиться на вишні в цвіту, А на поясі довгий меч!

Народний поет, селянин за походженням, Ісса запитує дітей:

Червона луна! Хто володіє нею, діти? Дайте мені відповідь!

І дітям доведеться задуматися над тим, що місяць на небі, звичайно, нічия і в той же час загальна, тому що краса її належить всім людям.

У книзі вибраних хокку - вся природа Японії, споконвічний уклад її життя, звичаї і вірування, праця і свята японського народу в їх найхарактерніших, живих подробицях.

Ось чому хокку люблять, знають напам'ять і складають до сих пір.

Деякі особливості хокку можна зрозуміти, тільки познайомившись з його історією.

З плином часу танка (п'ятивірш) стала чітко ділитися на дві строфи: тривірш і двовірш. Траплялося, що один поет складав першу строфу, другий - наступну. Пізніше, в дванадцятому столітті, з'явилися вірші-ланцюги, що складаються з чергуються тривіршів і двовіршів. Ця форма отримала назву «ренга» (буквально "нанизані строфи"); першого тривірш називалося "початковій строфою", по-японськи «хокку». Вірш ренга не мало тематичного єдності, але його мотиви і образи найчастіше були пов'язані з описом природи, причому з обов'язковим зазначенням на пору року.

Ренга досягла найвищого розквіту в чотирнадцятому столітті. Для неї були розроблені точні межі пір року і чітко визначена сезонність того чи іншого явища природи. З'явилися навіть стандартні "сезонні слова", які умовно позначали завжди один і той же сезон року і в віршах, що описують інший час року, вже не вживалися. Досить було, наприклад, згадати слово «серпанок», і кожен розумів, що мова йде про туманною порі ранньої весни. Число таких сезонних слів досягало трьох-чотирьох тисяч. Так, слова і поєднання слів: квіти сливи, соловей, павутинка, квіти вишень і персиків, жайворонок, метелик, вскапиваніе поля мотикою і інші - вказували на те, що дія відбувається навесні. Літо позначалося словами: злива, зозуля, висадка рисової розсади, квітуча павлонія, півонія, прополка рису, спека, прохолода, полуденну відпочинок, полог від москітів, світлячки і інші. На осінь вказували слова: місяць, зірки, роса, крик цикад, збирання врожаю, свято Бон, червоне листя клена, квітучий чагарник хаги, хризантеми. Зимові слова - це дрібний дощ, сніг, іній, лід, холод, теплий одяг на ваті, вогнище, жаровня, кінець року.

"Довгий день" означав весняний день, тому що він здається особливо довгим після коротких зимових днів. «Місяць» - осіннє слово, тому що восени повітря особливо прозорий і місяць сяє яскравіше, ніж в іншу пору року.

Іноді пору року для ясності все ж називалося: "весняний вітер", "осінній вітер", "річна місяць", "зимове сонце" і так далі.

Початкова строфа (хокку) часто бувала кращої строфою у складі ренга. Почали з'являтися окремі збірники зразкових хокку. Ця форма стала новою популярним різновидом літературної поезії, успадкувавши багато особливостей ренга: сувору приуроченість до певної пори року і сезонні слова. Від жартівливій ренга хокку запозичило її широкий словник, каламбури, простоту тони. Але довгий час воно не відрізнялося ще особливої ​​ідейної глибиною і художньою виразністю.

Тривірш міцно утвердилася в японській поезії і знайшло справжню ємність у другій половині сімнадцятого століття. На неперевершену художню висоту підняв його великий поет Японії Мацуо Басьо, творець не тільки поезії хокку, а й цілої естетичної школи японської поетики. Вірші Басьо і нині, після трьох століть, знає напам'ять кожна культурна японець. Про них створена величезна дослідницька література, яка свідчить про самому пильній увазі народу до творчості свого національного поета.

Басьо зробив переворот в поезії хокку. Він вдихнув в неї життєву правду, очистивши від поверхневого комізму і штукарства жартівливій ренга. Сезонні слова, які були в ренга формальним, неживим прийомом, стали у нього поетичними образами, повними глибокого значення.

Лірика Басьо розкриває перед нами світ його поетичної душі, його почуття і переживання, по в віршах його немає камерності і замкнутості. У ліричного героя поезії Басьо є конкретні прикмети. Це поет і філософ, закоханий в природу рідної країни, і в той же час - бідняк з передмістя великого міста. І він невіддільний від своєї епохи і народу. У кожному маленькому хокку Басьо відчувається подих величезного світу. Це іскри великого багаття.

Для розуміння поезії Басьо необхідно знайомство з його епохою. Кращий період його творчості припадає на роки Генроку (кінець сімнадцятого сторіччя). Період Генроку вважається "золотим століттям" японської літератури. В цей час Басьо створював свою поезію, чудовий романіст іхара сайкаку писав свої повісті, а драматург Тикамацу Мондзаемон - п'єси. Всі ці письменники в тій чи іншій мірі були виразниками ідей і почуттів "третього стану". Творчість їх реалістично, повнокровно і відрізняється дивовижною конкретністю. Вони зображують життя свого часу в її барвистих подробицях, але не опускаються до битовщіни.

Роки Генроку були, в загальному, сприятливі для літературної творчості. До цього часу японський феодалізм вступив в останню фазу свого розвитку. Після кривавих міжусобиць, які роздирали Японію в середні століття, наступило відносне умиротворення. Династія Токугава (1603-1868) об'єднала країну і встановила в ній суворий порядок. Відносини між станами були найточнішим чином регламентовані. На верхньому щаблі феодальної драбини знаходилося військове стан: великі феодали - князі і дрібні феодали - самураї. Торговці офіційно були політично безправні, але насправді представляли собою велику силу зважаючи на зростання товарно-грошових відносин, і нерідко князі, займаючи у лихварів гроші, потрапляли до них у залежність. Багаті купці суперничали в розкоші з феодалами.

Великі торгові міста - Едо (Токіо), Осака, Кіото стали центрами культури. Високого розвитку досягли ремесла. Винахід друкування з дерев'яної дошки (ксилографія) здешевило книгу, в ній з'явилося безліч ілюстрацій, набув поширення і такий демократичний вид мистецтва, як кольорова гравюра. Книги та гравюри могли тепер купувати навіть небагаті люди.

Політика уряду сприяла зростанню освіти. Для молодих самураїв було засновано багато шкіл, в яких головним чином вивчалися китайська філософія, історія, література. Освічені вихідці з військового стану поповнювали ряди міської інтелігенції. Багато з них поставили свої таланти на службу "третього стану". До літератури почали долучатися й прості люди: купці, ремісники, іноді навіть селяни.

Це була зовнішня сторона епохи. Але була у неї і своя темна виворіт.

"Заспокоєння" феодальної Японії було куплено дорогою ціною. У першій половині сімнадцятого століття Японія була «закрита» для іноземців, і культурні зв'язки з зовнішнім світом майже припинилися. Селянство буквально задихалися в лещатах нещадного феодального гніту і нерідко піднімав рогожані прапори на знак повстання, незважаючи на жорстокі каральні заходи з боку уряду. Була введена система поліцейського нагляду і розшуку, сором'язлива для всіх станів.

В "веселих кварталах" великих міст сипалося дощем срібло і золото, а на проїжджих дорогах розбійничали голодні люди; всюди бродили юрби жебраків. Багато батьків були змушені кидати напризволяще своїх маленьких дітей, яких вони не могли прогодувати.

Басьо не раз був свідком подібних страшних картин. Поетичний арсенал того часу ряснів безліччю умовних літературних мотивів. З китайської класичної поезії прийшов мотив осіннього смутку, навіяної криком мавп в лісі. Басьо звертається до поетів, закликаючи їх спуститися з позахмарних висот поезії і поглянути в очі правді життя:

Сумуйте ви, слухаючи крик мавп. А чи знаєте, як плаче дитина, Покинутий на осінньому вітрі?

Басьо добре знав життя простих людей Японії. Син дрібного самурая, вчителі каліграфії, він з дитинства став товаришем ігор княжого сина великого любителя поезії. Басьо сам почав писати вірші. Після ранньої смерті свого молодого пана він пішов в місто і прийняв постриг, звільнившись тим самим від служби своєму феодалові. Однак Басьо не став справжнім монахом. Він жив у маленькому будиночку в бідному передмісті Фукагава, поблизу міста Едо. Хатина ця з усім оточуючим її скромним пейзажем - банановими деревами і маленьким ставком у дворі - описана в його віршах. У Басьо була кохана. Її пам'яті він присвятив лаконічну елегію:

О, не думай, що ти з тих, Хто сліду не залишив в світі! Поминання день ...

Басьо йшов важким шляхом творчих шукань. Його ранні вірші написані ще в традиційній манері. У пошуках нового творчого методу Басьо уважно вивчає творчість китайських класичних поетів Лі Бо і Ду Фу, звертається до філософії китайського мислителя Чжуан-цзи і до вчення буддійської секти Дзен, прагнучи надати своїй поезії філософську глибину.

В основу створеної ним поетики Басьо поклав естетичний принцип «сабі». Слово це не піддається буквальному перекладу. Його первинне значення - "печаль самотності". Сабі, як особлива концепція краси, визначило собою весь стиль японського мистецтва в середні століття. Краса, відповідно до цього принципу, повинна була виражати складний зміст в простих, строгих формах, які мали до споглядання. Спокій, притушенность фарб, елегійна смуток, гармонія, досягнута скупими засобами, - таке мистецтво сабі, що кликав до зосередженої споглядальності, до відмови від повсякденної суєти.

Творчий принцип сабі не дозволяв зобразити живу красу світу у всій її повноті. Такий великий художник, як Басьо, повинен був неминуче це відчути. Пошуки прихованої суті кожного окремого явища ставали одноманітно нудними. Крім того, філософська лірика природи, відповідно до принципу сабі, відводила людині роль тільки пасивного спостерігача.

В останні роки життя Басьо проголосив новий ведучий принцип поетики - «каруми» (легкість). Він сказав своїм учням: "Відтепер я прагну до віршів, які були б крейда, як річка Сунагава (Піщана ріка)".

Слова поета не слід розуміти занадто буквально, швидше за в них звучить виклик наслідувачам, які, сліпо слідуючи готовими зразками, стали у великій кількості складати вірші з претензією на глибокодумність. Пізні вірші Басьо аж ніяк не дрібні, вони відрізняються високою простотою, тому що говорять про простих людських справах і почуттях. Вірші стають легкими, прозорими, текучими. У них відчувається тонкий, добрий гумор, тепле співчуття до людей багато бачив, багато зазнав людини. Великий поет-гуманіст не міг замкнутися в умовному світі піднесеної поезії природи. Ось картинка з селянського побуту:

примостився хлопчик На сідлі, а кінь чекає. Збирають редьку.

А ось в місті готуються до новорічного свята:

Обмітають кіптява. Для себе на цей раз Тесляр полку ладнає.

У підтексті цих віршів - співчутлива посмішка, а не глузування, як це бувало у інших поетів. Басьо не дозволяє собі ніякого гротеску, спотворює образ.

Басьо йшов по дорогах Японії, як посол самої поезії, запалюючи в людях любов до неї і залучаючи їх до справжнього мистецтва. Він умів знайти і збудити творчий дар навіть у професійному злиденному. Басьо проникав іноді в саму глиб гір, де "ніхто не підбере з землі впав плід дикого каштана", але, цінуючи усамітнення, все ж ніколи не був відлюдником. В мандрах своїх він не тікав від людей, а зблизився з ними. Довгою низкою проходять в його віршах селяни за польовими роботами, погоничі коней, рибалки, збиральництва чайного листя.

Басьо зобразив їх чуйну любов до краси. Селянин розгинає на мить свою спину, щоб помилуватися повним місяцем або послухати настільки улюблений в Японії крик зозулі.

Образи природи в поезії Басьо дуже часто мають другий план, алегорично кажучи про людину і його життя. Яскраво-червоний стручок перцю, зелена шкаралупа каштана восени, дерево сливи зимою - символи непереможності людського духу. Восьминіг в пастці, спляча цикада на листку, віднесена потоком води, - в цих образах поет висловив своє почуття слабкості буття, свої роздуми про трагізм людської долі.

У міру того як росла слава Басьо, до нього стали стікатися учні всіх звань. Басьо передавав їм своє вчення про поезію. З його школи вийшли такі чудові поети, як Бонтё, Кера, Кикаку, Дзьосо, які засвоїли новий поетичний стиль (стиль Басьо).

У 1682 році хатина Басьо згоріла під час великої пожежі. З цього часу він почав свої багаторічні мандри по країні, думка про які зародилася у нього вже давно. Дотримуючись поетичної традиції Китаю і Японії, Басьо відвідує місця, прославлені своєю красою, Знайомиться з життям японського народу. Поет залишив кілька ліричних подорожніх щоденників. Під час одного зі своїх подорожей Басьо помер. Перед своєю смертю він створив "Передсмертну пісню":

В дорозі я захворів, І все біжить, кружляє мій сон За випаленим луках.

Поезія Басьо відрізняється піднесеним строєм почуттів і в той же час дивовижною простотою і життєвою правдою. Для нього не було низинних речей. Бідність, важка праця, побут Японії з eo базарами, харчевнями на дорогах і жебраками - все це відбилося в його віршах. Але світ для нього залишається прекрасним.

У будь-якому злиденному, може бути, таїться мудрець. Поет дивиться на світ закоханими очима, але краса світу постає перед його поглядом вкритої сумом.

Поезія була для Басьо не грою, що не забавою, чи не засобом прожитку, як для багатьох сучасних йому поетів, але високим покликанням всього його життя. Він говорив, що поезія піднімає і облагороджує людину.

Серед учнів Басьо були найрізноманітніші поетичні індивідуальності.

Кикаку, едоскій городянин, безтурботний гуляка, оспівував вулиці і багаті торгові лавки свого рідного міста:

З тріском шовку розривають У крамниці Етігоя ... Літній час настав!

До школи Басьо належали поети Бонтё, Дзьосо, котрі володіли кожен своїм особливим творчим почерком, і багато інших. Кера з Нагасакі склав разом з Бонтё знамениту антологію хокку "Солом'яний плащ мавпи" ( "Сару-міно"). Вона була видана в 1690 році.

На початку вісімнадцятого століття поетичний жанр хокку занепав. Нове життя в нього вдихнув Бусон, чудовий поет і художник-пейзажист. За життя поет був майже невідомий, вірші його стали популярними лише в дев'ятнадцятому столітті.

Поезія Бусона романтична. Часто в трьох рядках вірша він умів розповісти цілу новелу. Так, у віршах "Зміна одягу з настанням літа" він пише:

Зникли від панського меча ... О, як раді молоде подружжя Легким сукнею зимове змінити!

Згідно феодальним порядкам, пан міг покарати своїх слуг смертю за "гріховну любов". Але закоханим вдалося втекти. Сезонні слова "зміна теплого одягу" добре передають радісне почуття звільнення на порозі нового життя.

У віршах Бусона оживає світ казок і легенд:

юним вельможею Повернулася лисиця ... Весняний вітер.

Туманний вечір навесні. Тьмяно світить місяць крізь серпанок, цвітуть вишні, і в присмерку серед людей з'являються казкові істоти. Бусон малює тільки контури картини, але перед читачем постає романтичний образ красеня юнака в старовинному придворному вбранні.

Нерідко Бусон воскрешав в поезії образи старовини:

Зал для заморських гостей Тушшю пахне ... Білі сливи квітують.

Це хокку веде нас в глиб історії, в восьме століття. Для прийому "заморських гостей" тоді будувалися особливі будівлі. Можна уявити поетичний турнір в прекрасному старовинному павільйоні. Приїхавши з Китаю гості пишуть пахучою тушшю китайські вірші, а японські поети змагаються з ними на своїй рідній мові. Перед очима читача як ніби розгортається сувій із стародавньою картиною.

Бусон - поет широкого діапазону. Він охоче малює незвичайне: кита в морській далині, замок на горі, розбійника на повороті великої дороги, але він також вміє тепло намалювати картинку дитячого інтимного маленького світу. Ось тривірш "На святі ляльок":

Коротконосі лялька ... Вірно, в дитинстві мама її Мало за ніс тягнула!

Але крім "літературних віршів", багатих ремінісценціями, натяками на старовину, романтичними образами, Бусон вмів найпростішими засобами створювати вірші дивовижної ліричної сили:

Вони пройшли, дні весни, Коли звучали далекі Солов'їні голоси.

Ісса, найбільш народний і демократичний з усіх поетів феодальної Японії, створював свої вірші в кінці вісімнадцятого - початку дев'ятнадцятого століття, па зорі нового часу. Ісса був вихідцем із села. Більшу частину свого життя він провів серед міської бідноти, але зберіг любов до рідних місць і селянської праці, від якого оп був відірваний:

Всім серцем я шаную, Відпочиваючи в полуденний жар, Людей на полях.

У таких словах висловив Ісса і своє побожне ставлення до роботи селянина, і сором за своє вимушене неробство.

Біографія Ісса трагічна. Все життя він боровся з бідністю. Його улюблений дитина померла. Поет розповів про свою долю в віршах, повних щемливої ​​душевного болю, але в них пробивається також струмінь народного гумору. Ісса був людиною великого серця: його поезія говорить про любов до людей, і не тільки до людей, а й до всіх маленьким істотам, безпорадним і скривдженим. Спостерігаючи потішний бій між жабами, він вигукує:

Гей, чи не уступай, Худа жаба! Ісса за тебе.

Але за часами поет умів бути різким і нещадним: йому не подобалася всяка несправедливість, і він створював їдкі, колючі епіграми.

Ісса був останнім великим поетом феодальної Японії. Хокку втратили своє значення на багато десятиліть. Відродження цієї форми наприкінці дев'ятнадцятого століття відноситься вже до історії поезії нового часу. Поет Масаока Сікі (1867-1902), який написав багато цікавих робіт з історії та теорії хокку (або за його, нині прийнятої в Японії, термінології - хайку), і його талановиті учні Такахама Кьосі і Кавахігасі Хекігодо відродили мистецтво хокку на новій, реалістичній основі .

В наші дні популярність тривіршів ще більше зросла. У свій час після другої світової війни в літературі спалахнула суперечка з приводу танки і хокку. Деякі критики вважали їх другорядними, віджилими, вже непотрібними для народу формами старого мистецтва. Життя довело несправедливість цих тверджень. Зросла літературна активність мас після війни позначилася і в тому, що все більше число простих людей складає танки і хокку на найгостріші, сучасні теми.

Хокку постійно друкуються на сторінках журналів і газет. Такі вірші - живі відгуки на події дня. У них звучить голос японського народу.

До складу цього збірника увійшли тільки хокку пізнього середньовіччя: від Басьо до Ісса.

Перед перекладачем стояли великі труднощі. Старовинні хокку не завжди зрозумілі без коментарів навіть японському читачеві, добре знайомому з природою і побутом своєї рідної країни. Стислість і недомовленість лежать в самій основі поетики хокку.

Перекладач прагнув зберігати лаконізм хокку і в той же час зробити їх зрозумілими. Треба, однак, пам'ятати, що японське тривірш обов'язково вимагає від читача роботи уяви, участі у творчій праці поета. У цьому головна особливість хокку. Все розтлумачити до кінця - значить не тільки погрішити проти японської поезії, а й позбавити читача великої радості виростити квіти з жмені насіння, щедро розсипаних японськими поетами.