» »

Стилі мови в кратце. Навчальний посібник для студента

Кожен функціональний стиль сучасної української літературної мови - це така його підсистема, яка визначається умовами і цілями спілкування в якійсь сфері громадської діяльності і володіє деякою сукупністю стилістично значущих мовних засобів. Функціональні стилі неоднорідні; кожен з них представлений низкою жанрових різновидів, наприклад, в науковому стилі - наукові монографії та навчальні тексти, в офіційно-діловому - закони, довідки, ділові листи, в газетно-публіцистичному - стаття, репортаж і т. п. Різноманіття жанрових різновидів створюється різноманіттям змісту промови і її різної комунікативною спрямованістю, т. е. цілями спілкування. Саме мети спілкування диктують вибір стилістичних прийомів, композиційної структури мови для кожного конкретного випадку. У провідних жанрах кожного функціонального стилю мови стандарт мовних засобів знаходить своє найбільш яскраве вираження. Периферійні жанри більш нейтральні з точки зору використання мовних засобів. Однак кожен функціональний стиль мовлення має свої типові риси, своє коло лексики і синтаксичних структур, які реалізуються в тій чи іншій мірі в кожному жанрі даного стилю.
У відповідності зі сферами суспільної діяльності в сучасній російській мові виділяють такі функціональні стилі: науковий, офіційно-діловий, газетно-публіцистичний, художній і розмовно-повсякденний.
науковий стиль

Сфера громадської діяльності, в якій функціонує науковий стиль, - це наука. Провідне становище в науковому стилі займає монологічне мовлення. Цей функціональний стиль володіє великою різноманітністю мовних жанрів; серед них основними є: наукова монографія і наукова стаття, дисертаційні роботи, науково-навчальна проза (підручники, навчальні та методичні посібники і т. п.), науково-технічні твори (різного роду інструкції, правила техніки безпеки та ін.), анотації , реферати, наукові доповіді, лекції, наукові дискусії, а також жанри науково-популярної літератури.
Одним з найважливіших жанрів наукового стилю є наукова стаття, яка може передавати різноманітну за своїм характером і призначенням інформацію і найбільш часто використовується як основне джерело науково-технічної інформації: саме тут фіксується все нове, що з'являється в певній галузі науки. Наукові статті представлені кількома різновидами: стаття - коротке повідомлення про результати науково-дослідної та дослідно-конструкторської робіт; власне наукова або науково-технічна стаття, в якій досить докладно викладаються результати роботи; передова стаття; історико-наукова оглядова стаття; дискусійна (полемічна) означена стаття; науково-публіцистична стаття; рекламна стаття. Кожна з різновидів статті відрізняється власним змістом і демонструє профіль журналу, де вона опублікована.
Науковий стиль реалізується переважно в письмовій формі мови. Однак з розвитком засобів масової комунікації, з ростом значущості науки в сучасному суспільстві, Збільшенням числа різного роду наукових контактів, таких, як конференції, симпозіуми, наукові семінари, зростає роль усної наукової мови.
Основними рисами наукового стилю і в письмовій, і в усній формі є точність, абстрактність, логічність і об'єктивність викладу. Саме вони організовують в систему всі мовні засоби, що формують цей функціональний стиль, і визначають вибір лексики в творах наукового стилю. Для цього функціонального стилю характерне використання спеціальної наукової і термінологічної лексики, причому останнім часом тут все більше місця займає міжнародна термінологія (сьогодні це особливо помітно в економічній мови, наприклад менеджер, менеджмент, квотування, ріелтер і ін.). Особливістю використання лексики в науковому стилі є те, що багатозначні лексично нейтральні слова вживаються не у всіх своїх значеннях, а тільки, як правило, в одному. Наприклад, дієслово «рахувати», що має чотири значення, в науковому стилі реалізує переважно значення: «робити яке зайняття того висновок про кого-небудь або чим-небудь, визнавати, вважати».
«Ми чітко розуміємо, що різні дослідники можуть і повинні по-різному уявляти собі перспективи розвитку науки і не претендуємо на проголошення істини в останній інстанції, однак вважаємо корисним виклад своєї точки зору на це важливе питання» (Екологія. 1993. № 3).
Вживання в одному, що стає термінологічним значенні характерно і для іменників, і для прикметників, наприклад, тіло, сила, рух, кислий, важкий і т. П.
У науковій мові в порівнянні з іншими стилями спостерігається більш широке використання абстрактної лексики в порівнянні з конкретною. У наведеному вище прикладі з журналу «Екологія» в одному реченні присутній відразу кілька іменників, що виражають абстрактні поняття: перспективи, розвиток, істина, виклад, точка зору.
Лексичний склад наукового стилю характеризується відносною однорідністю, замкнутістю, що виражається, зокрема, в меншому використанні синонімів. Обсяг тексту в науковому стилі збільшується не стільки за рахунок вживання різних слів, скільки за рахунок багаторазового повторення одних і тих же. Прикладом може служити наступний уривок:
«Транспортні міжцехових зв'язку за основними видами сировини та готової продукції, а також передачі вантажів між виробничими цехами та об'єктами складського і транспортного призначення в більшості своїй забезпечуються безперервним транспортом (...) Автотранспортом готова продукція поставляється споживачам, близько розташованим, їм же виконуються підсобні вантажно -разгрузачние роботи »(Красильников В А. Промислове зодчество і екологія).
У науковому функціональному стилі відсутня лексика з розмовної і розмовно-просторічної забарвленням. Цьому стилю в меншій мірі, ніж публіцистичного або художнього, властива експресивність. Оцінки використовуються, щоб висловити точку зору автора, зробити її більш зрозумілою і доступною, пояснити думку, привернути увагу і в основному мають раціональний, а не емоційно-експресивний характер:
«Широко поширена думка про те, що досягнення якості атмосферного повітря на рівні санітарно-гігієнічних гранично допустимих концентрацій гарантує одночасно і високу якість природного середовища, помилково» (Екологія 1993, № 3); «Інтенсивний розвиток промислових підприємств і транспорту на Уралі (...) завдають великої екологічний і економічний збиток лісовому господарству, аж до повного руйнування лісів, і в кінцевому підсумку здоров'ю людини» (Екологія. 1993. № 1).
Наукова мова відрізняється точністю і логічністю думки, її послідовним поданням і об'єктивністю викладу. У текстах наукового стилю наводяться строгі визначення розглянутих понять і явищ, кожне речення або висловлювання логічно пов'язане з попередньою і наступною інформацією:
«Менеджмент являє собою складне соціально-економічне, інформаційне і організаційно-технологічне явище, процес діяльності, що має справу зі зміною станів, якостей об'єкта, що передбачає наявність певних тенденцій і етапів. Звідси він пов'язаний з закономірностями і принципами, які складають предмет будь-якої науки. Тут і генезис, і еволюція, і різкі скачки, і тупикові ситуації, і цілепокладання, і надія. Менеджмент включає знання, навички, вміння, прийоми, операції, процедури, алгоритми впливу через мотивацію, т. Е. Все те, що входить в поняття соціальних і людських технологій »(Вища освіта в Росії. 1995. № 2).
У цьому фрагменті дано загальне визначення менеджменту в першому реченні, причинно-наслідкові зв'язки між першим і другим пропозиціями, уточнення в четвертому реченні. Використання відповідних мовних засобів дозволяє дати читачам загальне уявлення про менеджмент, аналізу якого присвячується означена стаття.
У синтаксичних структурах в науковому стилі мови максимально демонструється відстороненість автора, об'єктивність викладення інформації. Це виражається у використанні замість 1-го особи узагальнено-особистих і безособових конструкцій: є підстави вважати, вважається, відомо, імовірно, можна сказати, слід підкреслити, треба звернути увагу і т. П. Цим же пояснюється і застосування в науковій мові великої кількості пасивних конструкцій, в яких реальний виробник дії позначають не граматичної формою підмета в називному відмінку, а формою другорядного члена в орудному відмінку або взагалі опускається. Тому на перший план висувається сама дія, а залежність від виробника йде на другий план або взагалі не виражається мовними засобами:
«У системі сучасного менеджменту в якості об'єкта управління розглядаються, по-перше, організації або підприємства-товаровиробники, по-друге, процеси управління як явища (...) Сучасний менеджмент розглядається як особлива динамічна організація управління» (Вища освіта в Росії 1995. №2 )
Прагнення до логічності викладу матеріалу в науковій мові призводить до активного використання складних союзних пропозицій, а також конструкцій, які ускладнюють просте речення: вступних слів і словосполучень, причетних і дієприкметникових оборотів, поширених визначень і ін. (Див. Попередні приклади). Найбільш типовими складнопідрядними реченнями є речення з підрядними причини і умови, наприклад: «Якщо погано працює підприємство чи якесь його структурний підрозділ, то це означає, що тут не все гаразд з менеджментом».
Проаналізуємо уривок зі статті А. Попова «Генезис менеджменту і управління»:
« російська Федераціязнаходиться на порозі XXI в, який буде характеризуватися високим рівнем інформатизації та комп'ютеризації, інноваційним підприємництвом, широким застосуванням інформаційних технологій менеджменту. В економіці Росії буде відбуватися глибокий зрушення від «управлінської» економіки до економіки «підприємницької». Є підстави вважати, що підприємницька економіка з чисто американського явища пошириться на інші індустріально розвинені країни, а менеджмент піде по шляху розвитку нових інформаційно-управлінських технологій, які є основою перетворення підприємницької економіки в підприємницьке суспільство »(Вища освіта в Росії. 1995. № 2) .
Цей уривок містить безліч термінів і абстрактних іменників (інформатизація, комп'ютеризація, менеджмент, технології, застосування, зрушення, розвиток та ін.), Пасивні дієслова (характеризуватися, пошириться), причетний оборот, однорідні члени, складнопідрядні речення з визначальних і із'яснітельним значенням (який , що), союз а, що виражає порівняльні відносини. Кожна пропозиція максимально насичено інформацією; щоб зрозуміти цей текст, треба звернутися до нього не один раз. Інформаційна насиченість пропозиції - характерна риса наукового стилю мовлення.
Тексти наукового стилю мовлення можуть містити не тільки мовну інформацію, але і різні формули, символи, таблиці, графіки і т. П. Більшою мірою це поширюється на тексти природних і прикладних наук: математики, хімії, фізики та ін. Як приклад наведемо уривок з наукової статті А. Олійника на економічну тему «Витрати і перспективи реформ в Росії: інституційний підхід»:
«Введемо додаткову змінну Р, використовувану для позначення ймовірності виконання контракту Продавцем, що оцінюється Покупцем. Відповідно (1 - р) - то, як оцінює Покупець ймовірність обману. Очікувана полезкость здійснення передоплати складе тоді EU = 10р + (-5) (1 - р) = 15р - 5, а очікувана корисність утримання від передоплати: EU = Ор + 0 (1 - р) = 0 Покупець зробить передоплату, тільки якщо 15р - 5 більше О, Іншими словами, р повинна бути більше 1/3, чим і визначається мінімально допустимий рівень довіри Покупця до Продавця »(МЕ ІМО. 1997. № 12).
Практично будь-який науковий текст може містити графічну інформацію; це одна з рис наукового стилю мовлення.

Слово «стиль» походить від грецького іменника «стило» - так називалася паличка, якою писали на дошці, покритій воском. Згодом стилем стали називати почерк, манеру письма, сукупність прийомів використання мовних засобів. Функціональні стилі мови отримали таку назву тому, що вони виконують найважливіші функції, будучи засобом спілкування, повідомлення певної інформації та впливу на слухача або читача.

Під функціональними стилями розуміють історично сформовані і соціально усвідомлені системи мовних засобів, використовуваних в тій чи іншій сфері спілкування та співвідносяться з тією чи іншою сферою професійної діяльності. мова текст жанр розмовний

У сучасній російській літературній мові виділяються книжкові функціональні стилі: науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, які виступають переважно в письмовій формі мови, і розмовний, якому властива головним чином усна форма мови.

Деякі вчені виділяють ще в якості функціонального стилю художній (художньо-белетристичний), тобто мова художньої літератури. Однак ця точка зору викликає справедливі заперечення. Письменники у своїх творах використовують все різноманіття мовних засобів, так що художня мова не є системи однорідних мовних явищ. Навпаки, художня мова позбавлена ​​якої б то не було стилістичної замкнутості, її специфіка залежить від особливостей індивідуально-авторських стилів. В.В. Виноградов писав: «Поняття стилю в застосуванні до мови художньої літератури наповнюється іншим змістом, ніж, наприклад, щодо стилів ділового або канцелярського і навіть стилів публіцистичного та наукового. Мова національної художньої літератури не цілком соотносітелен з іншими стилями, типами або різновидами книжно-літературної і народно-розмовної мови. Він використовує їх, включає їх в себе, але в своєрідних комбінаціях і в функціонально перетвореному вигляді.

Кожен функціональний стиль представляє собою складну систему, що охоплює всі мовні рівні: вимова слів, лексико-фразеологічний склад мови, морфологічні засоби та синтаксичні конструкції. Всі ці мовні риси функціональних стилів будуть детально описані при характеристиці кожного з них. Зараз же ми зупинимося лише на самому наочному засобі розмежування функціональних стилів - на їх лексиці.

Функціональний стиль мови - це своєрідний характер мови тієї чи іншої соціальної різновиди, відповідний певній сфері громадської діяльності і співвідносні з нею формі свідомості, що створюється особливостями функціонування в цій сфері мовних засобів і специфічної мовної організації, що несе певну стилістичне забарвлення, - каже Н. М. Кожина.

Розрізняють такі функціональні стилі:

  • 1) науковий;
  • 2) технічний;
  • 3) офіційно-діловий;
  • 4) газетно-публіцистичний;
  • 5) розмовно-повсякденний. Функціональні стилі розбиваються на дві групи, пов'язані з типами мови.

Першу групу (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий) представляє монолог.

Для другої групи (розмовного стилю) характерна діалогічна мова.

Користуватися стилістичної системою російської мови потрібно дуже акуратно. Необхідно тонко відчувати помірність у вживанні стилів. Поєднанням різноманітних стилів користуються в художній літературі для створення певного ефекту (в тому числі і комічного).

Володіння функціональними стилями є необхідним елементом культури мовлення кожної людини.

Найчастіше стилі зіставляються на основі їх лексичного наповнення, так як саме в області словникового складу найпомітніше проявляється відмінність між ними.

Стилеобразующий фактор виражається в тому, що стиль вибирає говорить або пише індивідуум, він орієнтується на своє почуття стилю і на очікування аудиторії, на очікування безпосереднього слухача. Крім зрозумілих слів, необхідно вибирати зрозумілий і очікуваної аудиторією стиль мовлення.

Стиль може представляти і окреме слово, воно може бути нейтральним по стилю, може бути стилістично яскраво забарвлене. Це може бути поєднання слів, що не має яскраво вираженої емоційного забарвлення, але поєднання слів і інтонація видають настрій людини.

Науковий стиль, технічний і офіційно-діловий стиль не повинні мати яскравою емоційного забарвлення, слова гранично нейтральні, що найбільш доречно в даній області і відповідає очікуванням і смакам аудиторії.

Розмовні слова протиставляються книжкової лексиці. Слова розмовного стилю відрізняються більшою смислової ємністю і барвистістю, надають мови жвавість і експресивність.

Стиль мови - це його різновид, яка обслуговує будь-яку сторону суспільного життя:

  • 1) повсякденне спілкування;
  • 2) офіційно-ділові відносини;
  • 3) агітаційно-масову діяльність;
  • 4) науку;
  • 5) словесно-художня творчість.

Стиль мови характеризується наступними ознаками:

  • 1) метою спілкування;
  • 2) набором мовних засобів і формами (жанрами).

У книжкової мови використовуються:

  • 1) науковий стиль;
  • 2) публіцистичний стиль;
  • 3) офіційно-діловий стиль;
  • 4) художній стиль.

Науковий стиль використовується для повідомлень, пояснення наукових результатів. Форми цього стилю - діалог, монолог, доповідь, наукові дебати.

Особливістю є використання термінів, спеціальної фразеології, складних синтаксичних конструкцій.

Офіційно-діловий стиль використовується в листуванні громадян з установами, установ один з одним і т. П.

Його мета - повідомити точні відомості, що мають практичне значення, дати точні рекомендації, вказівки.

Жанри офіційно-ділового стилю:

  • 1) статут;
  • 2) кодекс;
  • 3) закон;
  • 4) указ;
  • 5) наказ;
  • 6) довіреність;
  • 7) розписка;
  • 8) акт;
  • 9) протокол;
  • 10) інструкція;
  • 11) заяву;
  • 12) звіт.

Публіцистичний стиль використовується в суспільно-політичній сфері життя. Його мета - повідомити інформацію, впливати на слухачів і читачів.

  • 1) публіцистична стаття;
  • 2) нарис;
  • 3) есе.

Художній стиль вживається в словесно-художній творчості. Його мета - намалювати живу картину, зобразити предмет або події, передати читачеві емоції автора, впливати за допомогою створених образів на почуття і думки слухача і читача.

1 . Система функціональних стилів сучасної російської мови.

2 . Поняття про стилістичних нормах.

3 . Науковий функціональний стиль, його мовні ознаки.

4 . Мовні норми навчальної та наукової сфер діяльності.

функціональними стиляминазиваютьсяособливі різновиди єдиної літературної мови, які використовуються в тій чи іншій сфері, виконують певні завдання (функції) і мають деякими особливостями у відборі і вживанні мовних засобів. У сучасній російській літературній мові виділяється чотири функціональних стилю: розмовний, публіцистичний, офіційно-діловий, науковий.

розмовний стиль використовується в сфері побутового спілкування і реалізується, переважно, в усній формі. Цей стиль протиставляється іншим стилям, які пов'язані з різними сферами суспільної діяльності і реалізуються, переважно, в письмовій формі. Основною функцією розмовного стилю є функція спілкування. Розмовний стиль має такі стильовими рисами, як невимушеність і емоційність. Відмінною особливістю даного стилю є вживання мовних засобів з розмовної забарвленням: особливої ​​лексики і фразеології, а також неповних речень.

публіцистичний стиль реалізується в суспільно-політичній сфері. Головна його функція - функція соціального впливу. Спочатку він виступав як книжковий стиль і вживався в газетах і журналах, тобто публіцистиці (звідси і його назва), проте сьогодні активно розвивається і усна різновид публіцистичного стилю, що вбирає в себе багато особливостей розмовної мови. Стильові риси - пристрасність, заклично. У публіцистичному стилі активно вживається суспільно-політична лексика і фразеологія, спонукальні й оклику пропозиції, риторичні запитання і звернення. Жанри публіцистичної мови: стаття, нарис, інтерв'ю, інформація, репортаж, коментар, агітаційний виступ та ін.

Офіційно-діловий стиль вживається в сфері адміністративно-правової діяльності. Найважливішу роль в офіційно-ділового мовлення відіграє функція повідомлення і соціальної регламентації (інформаційно-директивна функція). Стильові риси - безособовість, стандартність. Типові мовні засоби: нейтральні слова, офіційно-ділова термінологія, стандартні вирази і звороти. Жанри ділового мовлення виключно різноманітні. Серед них - автобіографія, заява, звіт, протокол, наказ, пояснювальна записка, закон, статут, договір тощо.

науковий стильвикористовується в сфері науки і техніки. Головне завдання наукового стилю - повідомлення і логічний доказ істинності повідомляє (інформаційно-аргументативна функція). Науковий стиль має три підстилі: власне-науковий, науково-навчальний і науково-популярний. У науковому стилі переважають слова нейтральні і слова з узагальненим і абстрактним значенням (Достовірність, вишукування, аналіз та ін.),активно використовується спеціальна термінологія і загальнонаукова лексика (Функція, елемент, система та ін.).


У морфології іменник переважаєнад дієсловом, безособові форми над особистими, значне поширення набуває так зване "справжнє позачасове" (Волга впадає в Каспійське море). У науковому стилі панує логічно певний, книжковий синтаксис. У числі жанрів наукової мови слід назвати статтю, монографію, рецензію, відгук, резюме, реферат, анотацію, підручник, навчально-методичний посібник тощо. Важливе значення в системі цих жанрів мають анотація і реферат, зміст і побудова яких найбільш ясно і наочно відображає орієнтацію наукової мови на стиснуту передачу об'єктивної інформації.

Кожен функціональний стильпередбачає цілеспрямоване використання мовних явищ з урахуванням їх значення і виразності. Розвиток того чи іншого стилю пов'язано з вибором виразів, мовних форм, конструкцій, найбільш придатних для цілей спілкування в певному соціальному середовищі, для найбільш ефективного вираження при цьому тих чи інших думок. Таким чином, виділення конкретних функціональних стилів враховує своєрідність різних сфер застосування мовних явищ і специфіку виразності (експресивності), властиву певному стилю.

Потрібно мати на увазі, що функціональні стилі, Будучи найбільш великі мовні різновиди, і фіксують найбільш глибинні стильові особливості. Кожен з них піддається також подальшої внутрістілевой диференціації. Цю диференціацію можна умовно порівняти з матрьошкою: основні функціональні стилі підрозділяються на ряд різновидів, кожна з яких включає в себе ще більш приватні різновиди і т.д. Наприклад, науковий стиль, зберігаючи свої основні стильові риси, підрозділяється на власне-науковий і науково-технічний. У свою чергу і той, і інший можуть мати науково-популярні варіанти викладу.

Крім того, кожна з стильових різновидівнаукового і науково-технічного стилю може бути диференційована по відношенню до конкретних видів науки (біологія, геологія, історія, етнографія і т.д.). При цьому виникають розбіжності як лексичного характеру, так і проявляються в ряді мовних особливостей. Такі стилістичні різновиди мають ще більш тонку диференціацію: враховують жанр і спосіб викладу. Залежно від жанру науковий стиль може реалізовуватися в дисертаціях, монографіях, рефератах, статтях, звітах, наукової інформації і т.д. Додаткову варіативність цей стиль набуває в зв'язку зі способом викладу: описом, оповіданням, міркуванням. Причому, ті чи інші стилістичні різновиди відрізняються один від одного і в залежності від авторської індивідуальності несуть на собі її риси.

Як бачимо, стильова диференціація пов'язана з дією великого числанелингвистических факторів. Без їх урахування здійснити її практично неможливо. Ці фактори, що впливають на виділення приватних стилістичних особливостей, нерівнозначні за їх ролі в процесі стилеобразования. До того ж, не всі фактори, що впливають на мова, можуть бути віднесені до стилеобразующим. Багато лінгвісти вважають, що вироблення стилю базується на принципі вибору необхідних мовних засобів, але деякі, скажімо, індивідуальні фактори (стать, вік і т.д.) виключають у автора того чи іншого висловлювання можливість такого вибір

Кожен функціональний стиль має свої норми. Ці норми називаються стилістичними, порушення їх є причиною стилістичних помилок. (Наприклад: "Дівчинка, ти з якого питання плачеш?")

Функціональні стилі володіють своїмиособливостями використання общелитературной норми, він може існувати як в письмовій, так і в усній формі. Кожен стиль включає в себе твори різних жанрів, які мають власні особливості.

Найчастіше стилі зіставляються на основівластивого їм слововживання, так як саме в слововживанні найбільш яскраво проявляється відмінність між ними. Однак і граматичні характеристики тут важливі, наприклад, стиль багатьох текстів бульварної преси повинен визначатися як публіцистичний багато в чому на основі синтаксичного ладу; в області ж слововживання ми можемо побачити як розмовні, так і взагалі внутрішньолітературної (просторічні, жаргонні) одиниці. Тому при створенні твору, що відноситься до певного стилю, слід дотримуватися не тільки лексичні норми стилю, але і морфологічні та синтаксичні норми.

розмовний стиль пов'язаний зі сферою безпосереднього побутового спілкування. Для цієї сфери характерна переважно усна форма вираження (крім приватного листування побутового характеру), а значить, велика роль інтонації і міміки. У побутовому спілкуванні відсутні офіційні відносини між говорять, контакт між ними - безпосередній, а мова - непідготовлена. У розмовному стилі, як і у всіх інших, широко вживаються слова нейтральні (Лежати, синій, будинок, земля, наліво),але не вживаються слова книжкові. Нормативно використання слів з розмовної стилістичним забарвленням (Балагурити, тараторити, роздягальня, галас, вкрай, ніколи, такий собі).Можливо вживання емоційно-оцінних слів: пестливих, фамільярний, знижених (Котик, хвалитися, безголовий, утісував),а також слів зі специфічними оціночними суфіксами (Бабуля, татко, сонечко, доміще).У розмовному стилі активно вживаються фразеологізми (Вдарити по кишені, валяти дурня, від горшка два вершка).Часто вживаються слова, утворені за допомогою стяжения словосполучення в одне слово або довгого складного слова в слово вкорочене (Незадовільно, готівка, комуналка, швидка, згущене молоко, електричка).

Морфологічна норма розмовного стилю, З одного боку, в загальному відповідає общелитературной нормі, з іншого - має власні особливості. Наприклад, в усній формі переважає називний відмінок - навіть там, де в письмовій він неможливий (Пушкінська, виходьте 7 Дитина, подивися),часто вживаються усічені форми службових слів (Хоч, щоб, що ль, вже).Норма вживання дієслова дозволяє утворювати не існують в нормативній книжкової мови форми зі значенням многократности (Сидів, казав)або, навпаки, однократності (Толканул, долбанул).У розмовному стилі недоречно вживання дієприкметників і дієприслівників, які вважаються ознакою книжкової мови. Найчастіше утворюється місцевий відмінок з закінченням -у (у відпустці),множинне числі з закінченням -а (догани).Для синтаксису розмовного стилю нормою є вживання таких пропозицій, в яких пропущено, але легко відновлюється який-небудь компонент (Він назад Мені - неповну).Такі пропозиції називаютсяелліптічнимі . Переважають прості речення, часто використовуються слова-пропозиції (Ясно. Ні. Можна. Чому ж?),а також вигуки і вигукові фрази (Ось ще Мамочки! Ой! Ех ти!).

Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу суто офіційних відносин. Це стиль адміністративно-канцелярської документації, законодавчих актів, дипломатичних документів. Для нього характерна гранична конкретність змісту при абстрактності, тіпізірованія, штампованности засобів вираження. Офіційній промові властива конкретність, стандартність викладу і характер приписи, що повинно бути. Це і визначає мовну норму стилю. На тлі нейтральних і общекніжних слів (Працівник, комісія, контроль і одруження, домінувати)вживаються слова і словосполучення, які можна віднести до професійної (юридичної, бухгалтерської, дипломатичної і т. д.) термінології, такі, як позивач, ставити, підрядник, платник податків, декларація, повідомлення, доповідна записка, тарифна сітка, орендна плата, федеральні органи, бюджетні установи,а також канцелярські штампи, вживання яких в офіційно-діловому стилі є не недоліком і тим більше не помилкою, а спеціальної стилістичної нормою: належний, вищевикладений, з метою поліпшення, вступити в силу, за минулий період, довести до відома.Гранично сухий і нейтральний стиль викладу повинен бути вільний не тільки від розмовних і тим більше жаргонних або діалектних шари, але і літературних слів, які мають емоційно-експресивним забарвленням. В офіційно-діловому стилі часто вживаються складноскорочені слова (СНД, ДКО, Мінсільгосппрод, АПК, СПбГУ, АТ, МВФ)і іменники, утворені від дієслів (Документування, зберігання, недотримання),оскільки для цього стилю характерно явна перевага імені над дієсловом.

Для офіційно-ділового стилю характерночасте вживання дієслів у формі наказового способу і в невизначеною формів значенні наказового способу (Звільнити від орендної плати, встановити щомісячну доплату).Якщо дієслова вживаються у формі теперішнього часу, вони також мають характер припису iwkoh встановлює, пільга не поширюється).Нормою вважається використання так званого логічного, книжкового синтаксису: вживання оповідних, двусоставних, повних пропозицій з прямим порядком слів; пропозицій, ускладнених однорідними членами, причетними і дієприслівниковими оборотами; складних речень.

Публіцистичний стиль орієнтований, З одного боку, на повідомлення інформації, а з іншого - на вплив на читача або слухача. Тому для нього характерне поєднання експресивності(Для максимального впливу) і стандарту (для швидкості і точності передачі інформації). Це стиль газетних і журнальних статей, інтерв'ю, репортажів, а також політичних виступів, радіо- і телепередач.

Крім нейтральних в публіцистичному стилі частовживаються слова оціночні та емоційні (Амбіція, тоталітарний, піжонство, міщанство, громила),слова в переносному значенні (брудв значенні «аморальність», копійчаний взначенні «дріб'язковий», акцентуватив значенні «викликати на перший план»). Типовою для публіцистики можна вважати «політичну» лексику: президент, парламент, фракція, дисидент, депутат, патріот, суспільство, спікер, конституція.Використовується в публіцистичному стилі і висока книжкова лексика: дерзати, споруджувати, ознаменувати.Для цього стилю характерно вживання метафори як способу оцінки навколишньої дійсності, наприклад «військових» метафор(Мобілізувати, десант),«Будівельних» метафор ( «Будинок застарілої політики», «підвали культури», «національні квартири»),«Дорожніх» метафор (Політичне бездоріжжя »,« корабель реформ »,« поїзд федерації »).У цьому стилі вживаються також розмовні слова та фразеологізми (Розмалювати, заробити, заднім розумом міцний, вішати локшину на вуха, з гріхом навпіл).

Морфологічні норми публіцистичного стилюбагато в чому визначає можливість поєднання книжкового і розмовного. Часто вживаються прикметники і прислівники з оцінним значенням: серйозний, другорядний, значний, презирливо, чудово). Яскраво виражена личностность стилю визначає частотність особистих займенники. Часто використовується даний час дієслова (так зване «справжнє репортажу»): «На півдорозі приймаю рішенняпідніматися іншим шляхом », «Починаємо оглядатиоколиці »Поряд з цим - частотно минулий час:« Все і завжди писалитільки про любов і війну »,« Пропозиції надходилисамого різного характеру ».

Синтаксичні норми публіцистикипов'язані з необхідністю поєднання експресивності і інформаційної насиченості: використовуються оклику пропозиції, питальні (в тому числі риторичні питання), повтори, зміна порядку слів у реченні для виділення будь-якого слова (Це політика короткозора).

У сучасній публіцистиці надзвичайно частотніслова запозичені, пов'язані з новими економічними, політичними, побутовими, науково-технічними явищами, такі, як брокер, дистриб'ютор, інвестиція, імпічмент, інавгурація, дианетика, кіднепінг, кілер, круп'є, спонсор, рейтинг, дисплей.Переосмислюються терміни різних галузей знань, найчастіше економічні, політичні, «комп'ютерні»: дикий ринок, консенсус, Стагнація, банк даних.Інтенсивно використовується просторечная і жаргонна лексика, яка стає особливим експресивним засобом: совок, тусовка, розбирання, чорнуха, фанат, свавілля.Експресивним засобом публіцистики стає також релігійна лексика: віра, православ'я, праведник.Використовуються книжкові слова, які раніше були маловживаних; саме через публіцистику повертаються до нас напівзабуті слова, такі, як милосердя, благодійність.Однак публіцистичний стиль як і раніше залишається в основному стилем книжковим, про що свідчить не тільки слововживання, але і синтаксичний лад - синтаксис публіцистики орієнтований на книжність.

Науковий стиль використовується в сфері науки і техніки. Науковий стиль використовується в сфері науки і техніки. Головне завдання наукового стилю повідомлення і логічного доказ істинності повідомляє (інформаційно-аргументована функція). В рамках наукового стилю мовлення сформувалися такі підстилі:

1 ) Власне науковий (академічний);

2 ) Науково-навчальний;

3 ) Науково-технічний;

4) науково-популярний

Академічний подстиль єядром наукового функціонального стилю. Йому притаманні такі риси як точність, відповідальність, узагальненість, логічність. На академічному підстилів пишуться наукові монографії, статті, дисертації, ведуться дискусії між фахівцями.

Науково-технічний подстильвживається у виробничій сфері. Для нього в меншій мірі властива абстрактність, в силу необхідності конкретного опису виробничих процесів. В даному відношенні науково-виробничий подстиль зближується з мовою документів, офіційно-діловим стилем.

У науково-навчальному і науково-популярному підстиляхдопускається використання експресивно забарвлених і образних мовних засобів. Науково-навчальний подстиль разом з тим відрізняється більшою системністю викладу, що пов'язано з його основним завданням - навчити основам певної дисципліни.

Завдання ж науково-популярного стилюполягає в тому, щоб зацікавити масового читача, спонукати його до підвищення свого культурного рівня. У числі жанрів наукового стилю слід назвати статтю, монографію, рецензію, відгук, резюме, реферат, анотацію, підручник, навчально-методичний посібник, методичні вказівки та ін.

У науковому стилі переважають слова нейтральніі слова з абстрактним і узагальненим значенням. Майже кожне слово виступає в науковому тексті як позначення абстрактного поняття або абстрактного предмета - «швидкість», «час», «межа», «кількість», «закономірність», «розвиток». Часто подібні слова вживаються у множині, що для інших стилів не характерно: «величини», «приватний», «сили», «довжини», «широти», «порожнечі», «швидкості». У науковому стилі активно використовується спеціальна термінологія і загальнонаукова лексика (функція, елемент, система та ін.). Своєю специфікою відрізняється в науковому стилі використання граматичних категорій і форм. Іменник тут переважає над дієсловом, безособові форми над особистим, значне поширення набуває так зване "справжнє позачасове» (наприклад: «Вуглець складає найважливішу частину рослини», «Сума квадратів катетів дорівнює квадрату гіпотенузи».). Неупотребітельни в науковому стилі форми 1-го і 2-го особи однини дієслів і особових займенників. Прикметники в науковій мові вживається не так часто, як в інших стилях. Як правило, вони входять до складу термінів, мають точне і вузькоспеціальне значення (звідси - переважання в науковій мові відносних прикметників над якісними).

Наукова мова відрізняється підкресленоюлогічністю і книжності. Логічність необхідно присутній на всіх мовних рівнях: в словосполученні, реченні, між двома поруч стоять пропозиціями, в абзаці і між абзацами, в цілому тексті.

Логічність забезпечується застосуванням таких засобів:

1 ) Зв'язок пропозицій за допомогою повторюваних іменників, часто в поєднанні з вказівними займенниками (той, цей та ін.);

2 ) Вживання прислівників, що вказують на послідовність перебігу думки ( спочатку, перш за все, далі, потім);

3 ) Використання вступних слів, що виражають відношення між частинами висловлювання ( отже, по-друге, нарешті, отже, таким чином);

4 ) Вживання спілок ( так як, тому що, щоб);

5 ) Використання конструкцій і зворотів зв'язку ( тепер зупинимося на властивостях ...; перейдемо до розгляду питання ...; далі відзначимо ...та ін.)

Вимоги суворої логічностінаукового тексту обумовлює переважання в ньому складних речень з союзної зв'язком, особливо складнопідрядних.

Реферат, будучи коротким викладом будь-якої інформації, Буває самодостатнім в певних ситуаціях і при діловому спілкуванні, так як - на відміну від анотації, тез і конспекту - є кінцевий текст. Однак анотування і реферування в силу своєї важливості в таких актуальних для сучасної молоді сферах, як наукова і ділова, і певною труднощі оволодіння навичками їх написання вимагають більшого до себе уваги. Тому навчання цих видів писемного мовлення розглядається окремо як хоча і додатковий, але дуже важливий аспект мовних комунікацій.

слово анотаціяпоходить від латинського annotatio- зауваження, позначка. Інструкцією в даний час називають коротку характеристику книги (або статті), що містить перелік основньГх розділів, тем або питань, що розглядаються в роботі. Анотація на книгу може включати, крім того, вказівка ​​на особливості у викладі матеріалу і адресат (для кого вона призначена). Говорячи схематично, анотація на книгу (перш за все наукову або навчальну) відповідає на питання про що / з яких частин? як? для кого? Це як би її основні, стандартні смислові елементи. Кожен з них має свої мовні засоби вираження, які вказуються нижче.

Анотація на книгу поміщається на зворотному боціїї титульного аркуша і служить (поряд з її назвою і змістом) джерелом інформації про зміст роботи. Познайомившись з анотацією, читач вирішує, наскільки книга може бути йому потрібна. Крім того, вміння анотувати прочитану літературу допомагає оволодінню навичками реферування.

Слово реферат походить від латинського referre, Що означає «доповідати, повідомляти». В даний час рефератом називають перш за все коротке, найчастіше письмове, виклад наукової роботи - статті або книги (або декількох наукових робіт). Виклад однієї роботи зазвичай містить вказівку на тему і композицію реферируемой роботи, перелік її основних положень з приведенням аргументації, рідше - опис методики і проведення експерименту, результатів і висновків дослідження. Такий реферат будемо називати простим, інформаційним. У Росії видаються спеціальні реферативні журнали, які містять подібного роду реферати і тим самим знайомлять з новітньої російської та зарубіжної літературою в різних областях наукових знань: у фізиці, філософії і т.д.

Студенти в російських вузах пишуть рефератизазвичай на певні теми, які пропонуються їм на кафедрах загальноінженерних і суспільних дисциплін. Для написання таких, тематичних рефератів може бути необхідне залучення більш, ніж одного джерела, принаймні двох наукових робіт. В цьому випадку реферат є не тільки інформаційним, а й оглядовим.

Простий інформаційний рефератможе містити оцінку тих чи інших положень, вь -називають автором реферируемой роботи. Ця оцінка найчастіше висловлює згоду або незгоду з точкою зору автора.

У рефераті можуть бути використані цитатиз реферируемой роботи. Вони завжди ставляться в лапки. Слід розрізняти три види цитування, при цьому знаки пунктуації ставляться, як в пропозиціях з прямою мовою.

1 . Цитата варто після слів укладача реферату. У цьому випадку після слів укладача реферату ставиться двокрапка, а цитата починається з великої літери. Наприклад: Автор статті стверджує: «У нашій країні дійсно відбулося стрімке зростання національної самосвідомості».

2 . Цитата стоїть перед словами упорядника реферату. У цьому випадку після цитати ставиться кома і тире, а слова упорядника реферату пишуться з малої літери. Наприклад: «У нашій країні дійсно стрімке зростання національної самосвідомості», -стверджує автор статті.

3 . Слова укладача реферату стоять в середині цитати. У цьому випадку перед ними і після них ставиться крапка з комою. Наприклад: «У нашій країні, - стверджує автор статті, - дійсно стрімке зростання національної самосвідомості».

4 . Цитата безпосередньо включається в слова упорядника реферату. У цьому випадку (а він є найпоширенішим в рефераті) цитата починається з маленької літери. Наприклад: Автор статті стверджує, що «в нашій країні дійсно стрімке зростання національної самосвідомості».

Подстіла МОВИ, ЖАНРИ

план

1. Загальна характеристикапоняття «функціональний стиль мовлення» (визначення, стилеобразующие фактори, подстілевое і жанрове своєрідність).

2. Особливості розмовного стилю мовлення.

3. Особливості літературно-художнього стилю мовлення.

4. Особливості суспільно-публіцистичного стилю мовлення.

5. Особливості наукового стилю мовлення.

6. Особливості офіційно-ділового стилю мови.

1. Відомо, що в залежності від мети комунікації, форми спілкування, адресата мовні ситуації групуються і співвідносяться з тією чи іншою сферою людської діяльності, Наприклад, навчальної, ділової, громадської та ін. В цьому сенсі мова також типізуються: одні кошти мови стають кращими в ситуаціях ділової сфери спілкування, інші - в науковій і т.д.

так формуються функціональні стилі- різновиди літературної мови. Сам термін «функціональний стиль» підкреслює, що різновиди літературної мови виділяються на основі тієї функції(Ролі), яку виконує мова в кожному конкретному випадку. Наприклад, для наукової статті важлива насамперед точність у визначенні понять, а в художній літературі і публіцистиці - емоційність, образність вираження. При цьому в кожному конкретному випадку підбираються особливі мовні засоби, а в окремих випадках має значення і спосіб подачі цих коштів.

слово стиль(Грец. stylo) В давньогрецькій мові означало загострену паличку, стрижень для писання на воскових дощечках. Надалі це слово набуло значення «почерк», а пізніше стало позначати манеру, спосіб, особливості мови.

Отже, під стилемв мовознавстві прийнято розуміти різновид літературної мови, яка обслуговує будь-яку сторону суспільного життя, має особливу сферу, певне коло тем, характеризується особливими умовами спілкування. Він називається функціональним,так як виконує в суспільстві в кожному конкретному випадку певну функцію.

Вчення про стилях сходить до М.В. Ломоносову, який писав: «... російську мову через вживання книг церковних по приличности має різні ступені: високою, посередньої і низької. Це відбувається від трьох родів висловів російського мови ».

Функціональний стиль створюється поєднанням нейтральних мовних засобів і спеціальних засобів, що вживаються тільки в даному стилі. Залежно від підстави класифікації виділяються різні види функціональних стилів. Комунікативно-побутова функція служить підставою протиставлення розмовного стилю стилям книжковим. У свою чергу за конкретними стильовим проявам відповідно до сфер суспільної діяльності виділяються конкретні книжкові функціональні стилі. Традиційна класифікація стилів може бути представлена ​​у вигляді такої схеми:

Літературно-художест- венний

Кожен функціональний стиль представляє собою складну систему, особливості якої виявляються як в усній, так і в письмовій формах його реалізації (хоча і не однаковою мірою). При цьому стильові відмінності охоплюють всі мовні рівні: вимова слів і постановку наголоси, морфологічні засоби, лексико-фразеологічний склад, характерні синтаксичні конструкції.

У функціональних стилях, як правило, виділяються підстилі, Які відповідають вимогам конкретного роду діяльності. Так, в науковому стилі розрізняються власне науковий подстиль (академічна сфера), науково-технічний-ський (інженерна сфера), навчально-науковий (сфера вищої освіти) та інші підстилі.

Зауважимо, що особливість кожного стилю складають не тільки сфера та мета спілкування, Загальні вимоги, Умови комунікації, а й жанри, В яких він реалізується.

Що ж таке жанр? Дамо визначення цьому поняттю. Жанр - це конкретний вид текстів, зберігає загальні риси того чи іншого стилю (його домінанту), але при цьому характеризується особливими композиційно-мовними структурами і мовними засобами.

Наприклад, в літературно-художньому стилі виділяють такі жанри, як роман, розповідь, повість, поема; в публіцистичному стилі - нарис, репортаж, інтерв'ю, фейлетон; в офіційно-діловому - заява, наказ, довідка, гарантійний лист; в науковому стилі - монографія, доповідь, реферат, анотація та ін.

З визначення ясно, що кожен жанр (мовленнєвий твір) вимагає своїх мовних засобів вираження і особливого способу їх організації. При цьому необхідно завжди пам'ятати про те, щоб вибір стилістично забарвлених слів був виправданим, щоб використовувані мовні засоби належали стилю, до якого належить той чи інший жанр. В іншому випадку це призведе до неправильного тлумачення, двозначності і буде свідчити про низький рівень мовної культури.

Отже, можна говорити про існування так званих стилеобразующих факторів, Які покликані задавати параметри кожного функціонального стилю. Зокрема, це можна спостерігати при відборі мовних засобів (орфоепічних, граматичних, лексичних), що утворюють певну систему. Ця система виявляється у взаємодії нейтральних (загальновживаних) одиниць і спеціальних (стилістично забарвлених). Відзначимо, що стилеобразующие фактори мають сувору ієрархію. Серед них виділимо три основних: сфера, мета і спосіб спілкування.Саме оніопределяют вибір виду мовлення, його форми, спосіб викладу і вимоги тих чи інших якісних характеристик.

Так, прийнято розрізняти такі сфери спілкування:суспільно-політичну, наукову, правову, побутову та ін.

метою спілкуванняможе бути не тільки передача інформації, а й переконання, розпорядження, естетичний вплив, встановлення контакту та ін.

Що стосується способу спілкування,то, з одного боку, виділяють масовий і особистий способи, а з іншого - контактний, неконтактна і побічно контактний.

Якщо говорить або пише добре уявляє собі особливості названих чинників, йому буде неважко визначити чи вибрати стиль.

Звичайно, на практиці ми нерідко спостерігаємо змішання стилів. В живому мовному потоці стилі можуть взаємодіяти. Особливо часто це має місце в розмовно-побутовому стилі мовлення. Але щоб зрозуміти ступінь допустимості використання різних проявів мови, потрібно добре знати норми і якісні характеристики, притаманні тому чи іншому стилю. Саме з цією метою ми перейдемо до їх короткого аналізу.

2. Разговорно-побутової стильвикористовується для безпосереднього повсякденного спілкування в різних сферах діяльності: побутово-побутової, неофіційно-профессио-нальної та інших. Правда, є одна особливість: в побуті розмовний стиль має усну і письмову форми, а в професійній сфері - тільки усну. Порівняйте: розмовні лексичні одиниці - читалка, препод, шпораі нейтральні - читальний зал, викладач, шпаргалка.У письмовій мові професійного змісту розмовна лексика неприпустима.

Розмовна мова - мова некодифицированная, їй властиві непідготовленість, імпровізація, конкретність, неофіційність. Розмовно-побутової стиль не завжди вимагає суворої логіки, послідовності викладу. Але йому притаманні образність, емоційність виразів, суб'єктивно-оцінний характер, довільність, простота, навіть деяка фамільярність тони.

У розмовному стилі розрізняються наступні жанри:дружня бесіда, приватна розмова, записка, приватний лист, особистий щоденник.

У мовному планірозмовна мова відрізняється великою кількістю емоційно забарвленої, експресивної лексики, так званих слів-конденсатів ( вечірка -«Вечірня Москва») і слів-дублетів ( морозилка- випарник в холодильнику). Для неї характерні звернення, зменшувально-пестливі слова, вільний порядок слів у реченнях. При цьому частіше вживаються пропозиції простіші по конструкції, ніж в інших стилях: неповнота, незакінченість складають їх особливість, що можливо завдяки прозорості мовної ситуації(Наприклад: Ти куди? - У десяту .; Ну що? - Здав!). У них часто містяться підтекст, іронія, гумор. Розмовна мова несе в собі багато фразеологічних зворотів, порівнянь, прислів'їв, приказок. Вона тяжіє до постійного оновлення і переосмислення мовних засобів, виникнення нових форм і значень.

Академік Л.В. Щерба називав розмовну мову «кузнею, в якій куються словесні нововведення». Розмовна мова збагачує книжкові стилі живими, свіжими словами, оборотами. У свою чергу книжкова мова надає на розмовну мову певним чином впливати: вона дисциплінує її, надає їй більш нормований характер.

Слід зазначити ще одну особливість розмовного стилю: для нього велике значення має знання мовного етикету як в письмовій, так і в усній формі. Крім того, для усної розмовної мови дуже важливим є врахування специфіки позамовних чинників: міміки, жестів, тону, навколишнього оточення. Така загальна характеристика розмовно-побутового стилю.

3. Літературно-художній стиль.Головною відмінною рисою мови художньої літератури є його призначеного: Вся організація мовних засобів підпорядкована тут не просто передачі змісту, а впливу на почуття і думки читача або слухача за допомогою художніх образів.

Основні риси художнього стилю - образність, естетична значимість, прояв авторської індивідуальності. У цьому стилі з метою створення художнього образу широко використовуються метафора, метонімія, уособлення і інші специфічні виразні засоби. Зауважимо, що в художньому творі можуть бути присутніми деякі нелітературні елементи мови (діалектизми, просторіччя, жаргонізми) або мовні засоби інших стилів.

Як приклад можна навести уривок з оповідання В. Шукшина «Чудик», в якому в художніх цілях обіграються риси офіційно-ділового стилю:

«В аеропорту Чудик написав телеграму дружині:« Приземлився. Гілка бузку впала на груди, мила Груша, мене не забудь. Васько ». Телеграфістка, сувора суха жінка, прочитавши телеграму, запропонувала:

- Складіть інакше. Ви доросла людина, не в дитсадку.

- Чому? - запитав Чудик. Я їй завжди так пишу в листах. Це моя дружина! ... Ви, напевно, подумали ...

- У листах можете писати що завгодно, а телеграма - це вид зв'язку. Це відкритий текст.

Чудик переписав: «Приземлилися. Все в порядку. Васько ». Телеграфістка виправила сама два слова: «Приземлилися» і «Васько». Стало: «Долетіли. Василь ».

Як ми бачимо, в творах художньої літератури використовуються різні можливості національної мови, тому мова художньої літератури виключно багатий і гнучкий.

Літературно-художній стиль реалізується в формі прози, драми і поезії, в яких виділяються відповідні жанри: Роман, повість, новела, оповідання; драма, комедія, трагедія; вірш, байка і інші.

Хотілося б відзначити одну важливу обставину: при аналізі мови художньої літератури зазвичай ми говоримо не тільки про прояв культури мови як такої, а й про талант, майстерність письменника, якому вдалося використовувати в своєму творі всі межі, всі багатства національної мови.

4. Публіцистичний стильвиконує 2 основні функції- інформаційну і що впливає - і адресований масовому читачеві і слухачеві. Він застосовується і в письмовій, і в усній формах, які в рамках цього стилю тісно взаємодіють і зближуються. Цей стиль досить складний і розгалужений, характеризується численними міжстильова впливами. У ньому виділяються наступні підстиліі жанри:

1) газетно-публіцистичний (стаття, інформаційна замітка, нарис, інтерв'ю);

2) агітаційний (відозви, заклики, листівки);

3) офіційний політико-ідеологічний (партійні постанови);

4) масово-політичний (виступи на зборах і мітингах політичного характеру) і ін.

Однак найбільш повно і широко, у всій різноманітності жанрів публіцистичний стиль представлений в газетному підстилів. Тому поняття «мова газети» і «публіцистичний стиль» нерідко розглядаються як тотожні або близькі. Зупинимося дещо докладніше на особливостях даного підстилі, який отримав найширше розповсюдження.

На думку академіка В.Г. Костомарова, газетний подстиль цікавий тим, що в ньому поєднуються дві протилежні тенденції: тенденція до стандартизації, властива суворим стилям (науковому та офіційно-діловому), і тенденція до експресивності, характерна для розмовної мови і мови художньої літератури.

Тому в газеті часто зустрічаються стійкі, стандартні вирази, що мають експресивне забарвлення. Типовими для газетно-публіцистичного підстилі є, наприклад, такі словосполучення: добра традиція, кривавий переворот, нажити політичний капітал, загострення обстановки, переконлива перемогата ін. Крім того, мова газет рясніє так званими «ярликами» (Псевдодемократ, фашист, ретроград).

Найбільшу значимість в суспільно-публіцист-зації стилі мають жанри, Використовувані в засобах масової інформації, такі як: репортаж, інтерв'ю, ораторська мова, публічний виступ, дискусія і деякі інші.

В цілому для текстів публіцистичного стилю характерні інформативна насиченість, простота, доступність викладу, логічність, заклично, емоційність, соціальна оцінність, наявність елементів декларативності. Важливою особливістю можна вважати і те, що публіцистичний стиль завжди прагне до образності і одночасно стислості при вираженні думки.

А тепер перейдемо до аналізу особливостей наукового та офіційно-ділового стилів, які будуть розглянуті більш детально, оскільки вони тісно пов'язані з навчальною вузівської діяльністю.

5. Науковий стиль мовипризначений для повідомлення наукових відомостей, пояснення фактів як в усній, так і в письмовій формі і в більшому ступені розрахований на підготовленого читача.

У науковому стилі мови, як в публіцистичному, в залежності від характеру адресата і цілей виділяються наступні підстиліі відповідні їм жанри:

1) власне науковий, або академічний (монографія, стаття, доповідь);

2) науково-інформативний (реферат, анотація, патентне опис);

3) науково-довідковий (словник, довідник, каталог, енциклопедія);

4) навчально-науковий (підручник, методичний посібник, лекція);

5) науково-популярний (стаття, нарис).

Перші три підстилі покликані точно передати наукову інформацію з описом наукових фактів. Їх відмінна риса - академічність викладу, адресованого фахівцям. Основні ознаки: точність інформації, що передається, переконливість аргументації, логічна послідовність викладу, лаконічність.

Подстиль 4) адресований майбутнім фахівцям, тому його відрізняє більша доступність, наявність багатого ілюстративного матеріалу, численних прикладів, пояснень, коментарів.

Подстиль 5) має інший адресат. Це широка читацька аудиторія, тому в ньому наукові дані можуть бути піднесені не в академічній, а в більш доступній і цікавій формі і він не прагне до лаконічності.

Всім підстилаючи наукового стилю властиво точне і однозначне вираження думок, Що пояснюється характером наукового знання. Науковий стиль, як і офіційно-діловий стиль, не терпить двозначності, яка може привести до неправильного тлумачення фактів або явищ.

Крім того, наукове мислення покликане встановлювати закономірності. Тому науковий стиль характеризується аналітичністю, підкресленою логічністю викладу, ясністю, аргументованістю.

Відомо, що в своїй основі наукова мова - це письмова мова. Це означає, що їй властиві всі особливості і всі норми писемного мовлення.

У мовному плані в науковому стилі використовується нейтральна і спеціальна лексика, термінологія. В цілому лексичний склад наукового стилю відрізняється відносною однорідністю і замкнутістю. Тут відсутній лексика з розмовної і просторічної забарвленням.

Нерідко науковий стиль називають «сухим», позбавленим елементів емоційності та образності. Однак слід пам'ятати про те, що краса наукового тексту пов'язується не з експресивністю, а з логічністю і високою переконливістю. До речі, слід зазначити, що в деяких наукових роботах, зокрема полемічних, допускаються емоційно-експресивні та образотворчі засоби мови, які (будучи, правда, додатковим прийомом) надають науковій прозі додаткову переконливість.

Нарешті, хотілося б зауважити, що, на жаль, нерідко мова наукових текстів невиправдано ускладнюється, в них часто можна спостерігати приклади так званого псевдоакадеміческого стилю.

Наведемо хоча б один з них, в якому очевидно зловживання запозиченнями і складними синтаксичними структурами.

«Категорія часу в силу своєї універсальності володіє інтегрує функцією і може розглядатися ... на основі ізоморфізму структур знань, особливо в культурі і мові. ... Універсальне, інваріантне, типологічно загальний вміст категорії часу знаходить в конкретній мові своє національно-культурне вираження і отримує суб'єктивну, аксиологически маркіровану інтерпретацію ».

На наш погляд, основна вимога до культури володіння науковим стилем мовлення можна сформулювати так: виражайся настільки складно, наскільки складний об'єкт дослідження, але не більше того.

6. Офіційно-діловий стиль -це різновид літературної мови, яка функціонує в сфері управління, а також правової, адміністративно-громадської і дипломатичній сферах діяльності.

Офіційно-діловий стиль, так само як і науковий стиль мовлення, ділиться на підстилі: Законодавчий, канцелярський, ділове листування, дипломатичний.

Усередині кожного подстиля існує наступні жанрові різновиди:

1) законодавчі жанри: статут, конституція, постанова, закон, указ;

2) канцелярські жанри, які, в свою чергу, поділяються на:

а) особисті документи: заяву, автобіографія, резюме;

б) адміністративно-організаційні документи: контракт, договір;

в) розпорядчі документи: наказ, розпорядження, інструкція, постанову;

г) інформаційно-довідкові документи: довідка, акт, доповідна (службова) записка, пояснювальна записка;

3) жанри ділового листування: лист-прохання, лист-запит, лист-відповідь, лист-підтвердження, гарантійний лист, комерційне лист, рекламація, запрошення, повідомлення, супровідний лист;

4) жанри дипломатичного підстилі: договір, комюніке, нота, заяву, меморандум.

Характерні риси офіційно-ділового стилю- стандартизація, лаконічність, точність викладу. Офіційно-діловий стиль відрізняють чіткі, не залишають двозначності формулювання.

З точки зору використання мовних засобівцей стиль характеризується поєднанням нейтральної лексики і книжкової, спеціальної.

Отже, ми з'ясували, що відрізняє один стиль мовлення від іншого, визначили якісні показники всіх функціональних стилів. Підкреслимо, що знання стильових особливостей і вміння їх розрізняти необхідно, щоб правильно висловлювати свої думки відповідно до конкретної ситуації спілкування.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке функціональний стиль мовлення?

2. Що є основою розподілу літературної мови на функціональні стилі?

3. Які функціональні стилі вам відомі?

4. Що означають терміни «подстиль» і «жанр»?

5. Які підстилі і жанри виділяються в кожному функціональному стилі мовлення?

6. Які характерні особливості:

а) розмовно-повсякденного стилю;

б) літературно-художнього стилю;

в) суспільно-публіцистичного стилю;

г) наукового стилю;

д) офіційно-ділового стилю?

7. Як пов'язані між собою функціональні стилі української літературної мови?

Лекція 3НОРМИ СУЧАСНОГО РОСІЙСЬКОГО ЛІТЕРАТУРНОГО МОВИ (ВАРІАНТИ, ТИПИ НОРМ)

план

1. Поняття норми мови (літературної норми).

2. Варіанти норм.

3. Типи норм.

1. Найважливішим якістю культури мовлення є її правильність, іншими словами, її відповідність мовним нормам.

Що ж вкладається в це поняття? Запропонуємо визначення.

Норма мови (літературна норма) - це правила використання мовних засобів, однакове, зразкове, загальновизнане вживання елементів літературної мови в певний період його розвитку.

Мовна норма - явище складне і досить суперечливе: вона діалектично поєднує в собі ряд протилежних особливостей.Перелічимо найбільш важливі з них і дамо необхідний коментар.

1. Відносна стійкістьі стабільністьмовної норми є необхідними умовами забезпечення рівноваги системи мови протягом тривалого часу. Разом з тим, норма - явище історичне, що пояснюється соціальною природою мови, постійно розвивається разом з творцем і носієм мови - самим суспільством.

Історичним характером норми обумовлена ​​її динамічність, мінливість.Те, що було нормою в минулому столітті і навіть 10-15 років тому, сьогодні може стати відхиленням від неї. Якщо звернутися до словників і літературних джерел 100-річної давності, можна побачити, як змінювалися норми наголосу, вимови, граматичних форм слів, їх (слів) значення і вживання. Наприклад, в XIX столітті говорили: Шкапа(замість шафа), жирау(замість спека), строго(замість суворий), тіхий(замість тихий), Александринскійтеатр (замість Александринский), вернувшіс(замість повернувшись); на балі, погоди, поїзд, цей красивий палето (т) (пальто); неодмінно(замість обов'язково), треба(замість треба) і т.п.

2. З одного боку, для норми характерні загальнопоширенихі общеобязательностьдотримання тих чи інших правил, без чого неможливо було б «управління» стихією мови. З іншого боку, можна говорити і про «Мовному плюралізм» -існування одночасно кількох варіантів (дублетів), зізнаються нормативними. Це є наслідком взаємодії традицій і новацій, стабільності і мінливості, суб'єктивного (автор мови) і об'єктивного (мова).

3. Основні джерела мовних норм- це перш за все твори класичної літератури, зразкова мова високоосвічених носіїв мови, загальноприйняте, широко поширене сучасне вживання, а також наукові дослідження. Однак, визнаючи важливість літературної традиціїі авторитету джерел, Слід пам'ятати і про авторської індивідуальності,здатної порушити норми, що, безумовно, є виправданим в певних ситуаціях спілкування.

На закінчення підкреслимо, що літературна норма об'єктивна: вона не вигадується вченими, а відображає закономірні процеси і явища, що відбуваються в мові. Норми мови є обов'язковими як для усного, так і для письмової мови. Необхідно розуміти, що норма не поділяє мовні засоби на «хороші» і «погані». Вона вказує на доцільність їх вживання в конкретної комунікативної ситуації.

В цілому в літературній нормі закріплено все краще, що створено в мовному поведінці представників даного суспільства. Вона необхідна, бо дає змогу зберегти цілісність і общепонятном літературної мови, захищає його від просторіччі, діалектизмів, жаргонізмів.

2. Зміні мовних норм передує поява їх варіантів(дублетів), Які реально вже існують у мові і використовуються носіями мови. Варіанти норм відображаються в спеціальних словниках, таких як «ребуси словник», «Словник труднощів російської мови», «Словник сполучуваності слів» і ін.

існують 3 ступеня нормативності:

– норма 1-го ступеня- сувора, жорстка, не допускає варіантів (наприклад, класти, а не ложить; т, телефонуйа не звóніт; шкарпеток,а не шкарпетка);

– норма 2-го ступеня- менш сувора, яка припускає рівноправні варіанти, що об'єднуються в словникової статті союзом «і» (наприклад, прáвиі , Мають рацію жалюзі(пор.і мн.), безнравствені аморальний);

– норма 3-го ступеня- найбільш рухлива, де один варіант є основним (найкращим), а другий, хоча і допустимо, але менш бажаний. У таких випадках перед другим варіантом ставиться посліду «Доп.»(Допустимо), іноді в поєднанні зі стилістичними позначками або тільки стилістична посліду: «Розм.»(Розмовний), «Поетичний.»(Поетичний), «Проф.»(Професійний) і т.п. Наприклад: банку шпрот(Доп. шпротів),чашка чаю(Доп. Розм. чаю), кóмпас(Проф. компáс).

Норму 1-го ступеня називають імперативною нормою, Норми 2-й і 3-го ступеня - диспозитивними нормами.

В даний час процес зміни мовних норм став особливо активним і помітним на тлі подій історико-політичного значення, економічних реформ, змін у соціальній сфері, науці, техніці. Слід пам'ятати, що мовна норма не догма: в залежності від умов, цілей і завдань спілкування, від особливостей того чи іншого стилю можливо відступ від норми. Однак ці відступи повинні відображати варіанти норм, що існують в літературній мові.

3. Відповідно до основних рівнями мови і сферами використання мовних засобів виділяються наступні типи норм.

1. орфоепічні норми(Грец. правильна мова) - норми постановки наголосу і вимови. Орфоепічні помилки заважають сприймати мова говорить. Соціальна роль правильної вимови дуже велика, так як знання орфоепічних норм значно полегшує процес комунікації.

Щоб не робити помилок в мові, потрібно користуватися спеціальними словниками, такими як «Словник наголосів російської мови», «ребуси словник», «Словник труднощів усного мовлення» та ін.

Варіанти, що знаходяться поза літературної норми, супроводжуються заборонними позначками: « НЕ річок. »(не рекомендується), "не правий."(Неправильно), «Грубий.»(Грубо), «Бран.»(Лайлива лексика) і т.п.

2. Лексичні норми,або норми слововживання, - це: а) вживання слова в тих значеннях, які воно має в сучасній мові; б) знання його лексичної і граматичної сполучуваності; в) правильність вибору слова з синонімічного ряду; г) доречність його використання в тій чи іншій мовної ситуації.

3. морфологічні нормирегулюють освіту і вживання граматичних форм слова. Відзначимо, що до морфологічних норм відносяться перш за все: норми визначення граматичного роду деяких іменників, норми утворення множини іменників, норми освіти і вживання відмінкових форм іменників, прикметників, числівників і займенників; норми освіти вищого та найвищого ступеня прикметників і прислівників; норми освіти і вживання дієслівних форм і ін.

4. синтаксичні нормипов'язані з правилами побудови та вживання словосполучень і різних моделей пропозиції. Будуючи словосполучення, необхідно перш за все пам'ятати про управління; ладу пропозицію, слід враховувати роль порядку слів, дотримуватися правил використання дієприслівникових зворотів, закони побудови складного пропозиції і т.д.

Морфологічні та синтаксичні норми часто об'єднуються під загальною назвою - граматичні норми.

5. Орфографічні норми (норми правопису)і норми пунктуаційніне допускають спотворення зорового образу слова, пропозиції або тексту. Щоб грамотно писати, необхідно знати загальноприйняті правила орфографії (написання слова або його граматичної форми) і пунктуації (розстановки розділових знаків).

Питання для самоконтролю:

1. Що таке норма мови і які її особливості?

2. У чому проявляється суперечливість норми?

3. Які існують відмінності в ступені нормативності?

4. Які типи норм можна виділити відповідно до основних рівнями мови і сферами використання мовних засобів?

Перейдемо до детального розгляду зазначених вище типів норм.

Б. ребуси нормою

план

1. Норми постановки наголосу (акцентологические норми).

2. Норми вимови голосних звуків.

3. Норми вимови приголосних звуків.

4. Особливості вимови іншомовних слів.

1. Орфоепічна правильність мови- це дотримання норм літературної вимови і наголоси. Правильна постановка наголоси і правильне, зразкове вимова - важливі показники загального культурного рівня людини. Щоб усне виступ мав успіх, воно повинно бути виразним, а виразність досягається грамотним, чітким і ясним вимовою, правильної інтонацією і наголосом. проаналізуємо послідовно головні аспекти російської орфоепії, А саме: норми наголосу, правила вимови ударних і ненаголошених голосних, твердих і м'яких, дзвінких і глухих приголосних, правила вимови окремих граматичних форм і слів іншомовного походження.

Внаслідок разноместних і рухливості наголоси в російській мові існують слова з так званим подвійним наголосом, або акцентологические варіанти.Деякі з них є рівноправними. наприклад: заржáветьі заржавéть, тéфтеліі тефтéлі, úскрістийі іскрúстий, пéтляі петля', блéдниі , Вóлнам блідіі волнáм.Однак найчастіше варіанти наголоси характеризуються як нерівноправні, Тобто один з них є основним (найкращим), а інший - допустимим (доп.). наприклад: творóг[Доп. твóрог],дóсита[Доп. та доси], інáче[Доп. úначе], фенóмен[Доп. феномéн],мéльком[Доп. мелькóм].

Якщо в словнику наводяться два нерівноправних акцентологических варіанту без послід, то основний варіант ставиться на перше місце, а за ним слід допустимий, менш бажаний варіант.

Існує також проблема розрізнення так званих семантичних варіантів- пар слів, в яких разноместних наголоси призначена для розрізнення сенсу слів: мукáі мýка, остротáі острóта, трусúтьі трýсіть, зáмокі замóк, погрýженнийі зануренийі т.п. Такі пари слів називаються омографів.

Іноді разноместних наголоси дещо видозмінює закінчення слів, які є семантичними варіантами. наприклад: вний призи(Клич) - прізивнóй(Вік), рáзвітий(Про діяльність) - развітóй(Дитина), язикóвий(Про ковбасу) - язиковóй(Про помилку).

Серед нерівноправних варіантів слід розрізняти варіанти стилістичні.Це такі пари слів, які в залежності від місця наголосу використовуються в різних функціональних стилях літературної мови або вузьких сферах спілкування або відносяться до професіоналізму. У цих випадках стилістичні варіанти супроводжуються в словниках відповідними позначками: «Спец.»(Спеціальне вживання), «Поетичний.»(Поетична мова), «Техн.»(Технічний термін), «Проф.»(Професіоналізм) і т.п., на відміну від «Общеупотр.»(Загальновживаного варіанти). Порівняйте: прікýс(Общеупотр.) - прúкус(Спец.), шовковий(Общеупотр.) - шелкóвий(Поет.), áтомний(Общеупотр.) - атóмний(Проф.), кóмпас(Общеупотр.) - компáс(У моряків), інсýльт(Общеупотр.) - úнсульт(Мед.).

До нерівноправним варіантів відносяться нормативно-хронологічні варіанти.Це м пари слів, в яких разноместних наголоси пов'язана з тимчасові періодом вживання даного слова в мові. Вихід з ужитку, застарілий варіант супроводжується в словниках позначкою «Устар».наприклад: індустрúя(Суч.) - індýстрія(Устар.), украúнскій(Суч.) - укрáінскій(Устар.), рáкурс(Суч.) - ракýрс(Устар.), дождáлся(Суч.) - дочекався(Устар.), видно(Суч.) - вúдни(Устар.), потрібні(Суч.) - нýжни(Устар.), апартамéнти(Суч.) - апартáменти(Устар.).

За даними Л.І. Скворцова, в російській мові дослідники нараховують понад 5 тисяч загальновживаних слів, в яких зафіксовані коливання наголоси.

розмовний стильслужить перш за все для безпосереднього спілкування з оточуючими нас людьми. Він характеризується невимушеністю і непідготовленістю мови. У ньому часто вживаються розмовні слова (молоді замість молодята, затіяти замість почати, нині замість тепер і т. П.), Слова в переносному значенні (вікно - в значенні 'перерва'). Слова в розмовному стилі нерідко не тільки називають предмети, дії, ознаки, а й містять їх оцінку: молодчина, спритник, безладний, приголубити, мудрувати, веселий. Для синтаксису розмовного стилю характерне вживання простих речень. Широко в ньому представлені пропозиції неповні, оскільки розмовна мова - це найчастіше діалог.

науковий стиль- це стиль наукових робіт, статей, підручників, лекцій, рецензій. У них міститься інформація про різноманітні явища навколишнього нас світу. В області лексики науковий стиль характеризується перш за все наявністю спеціальної лексики, термінів (відмінки, дієвідміни, теорема, бісектриса, логарифм і ін.). Слова вживаються, як правило, в прямих своїх значеннях, так як наукова мова не допускає двозначності і повинна бути гранично точна.

Офіційно-діловий стильобслуговує широку область юридичних, адміністративних, дипломатичних відносин. Його основне призначення - інформація, повідомлення. Цей стиль вживається при написанні різних документів, інструкцій, статутів і т. П. Слова в ньому вживаються в прямому значенні, щоб уникнути їх неправильного тлумачення. У лексиці цього стилю багато слів і стійких поєднань, закріплених саме за цим стилем: клопотання, заяву, резолюція, наказ, протокол, апеляція, пред'явити позов, порушити справу; Ми, що нижче підписалися. Частотних в синтаксисі даного стилю безособові пропозиції зі значенням необхідності, наказу (необхідно терміново підготувати, слід вжити заходів і т. П.).

публіцистичний стиль- це стиль газет, виступів на актуальні суспільно-політичні теми. До найбільш поширених жанрів публіцистики відносяться передова стаття, кореспонденція, нарис, виступ на мітингу, зборах і т. Д. У творах публіцистики зазвичай ставляться два завдання: по-перше, повідомлення, інформація про певні соціальні явища або актах і, по-друге - відкрита оцінка викладаються питань, щоб активно впливати на слухача або читача, щоб привернути співрозмовника до підтримки тієї позиції, яку займає і відстоює автор.

У лексиці цього стилю багато слів і фразеологічних зворотів суспільно-політичного характеру: прогресивне людство, боротьба за мир, передові ідеї.

Художній стильвикористовується в художніх творах, щоб намалювати картину, зобразити предмет або подію, передати читачеві емоції автора. Висловлювання художнього стилю відрізняються образністю, наочністю, емоційністю. До характерних мовних засобів стилям відносяться слова з конкретним значенням, слова в переносному вживанні, емоційно-оціночні слова, слова зі значенням ознаки, предмета або дії, слова зі значенням порівняння, зіставлення; дієслова абсолютно виду з приставкою за-, що позначають початок дії, переносне вживання форм часу і способу (В цю-то Дуняшу і закохайся Аким!), емоційно-забарвлені пропозиції: Раптом у стоячому повітрі щось прорвалося, сильно рвонув вітер і з шумом , зі свистом закружляв по степу. Негайно ж трава і торішній бур'ян підняли ремствування, і на дорозі спіраллю закрутилася пил, побігла по степу і, тягнучи за собою солому, бабок і пір'я, чорним крутиться стовпом піднялася до неба і затуманила сонце (А. Чехов).

Мова художньої літератури являє собою найбільш повне вираження загальнонаціонального мови. У творах художньої літератури художник слова користується майже не обмеженої свободою у виборі мовних засобів для створення найбільш переконливих, що запам'ятовуються образів, для естетичного впливу на читача. Тому мова художньої літератури здатний включити в себе все багатство літературного і загальнонародної мови.

Розмовно-побутової стильвикористовується для безпосереднього повсякденного спілкування в різних сферах діяльності: побутово-побутової, неофіційно-профессио-нальної та інших. Правда, є одна особливість: в побуті розмовний стиль має усну і письмову форми, а в професійній сфері - тільки усну. Порівняйте: розмовні лексичні одиниці - читалка, препод, шпора і нейтральні - читальний зал, викладач, шпаргалка. У письмовій мові професійного змісту розмовна лексика неприпустима.

Розмовна мова- мова некодифицированная, їй властиві непідготовленість, імпровізація, конкретність, неофіційність. Розмовно-побутової стиль не завжди вимагає суворої логіки, послідовності викладу. Але йому притаманні образність, емоційність виразів, суб'єктивно-оцінний характер, довільність, простота, навіть деяка фамільярність тони.

У розмовному стилі розрізняються наступні жанри: дружня бесіда, приватна розмова, записка, приватний лист, особистий щоденник.

У мовному плані розмовна мова відрізняється великою кількістю емоційно забарвленої, експресивної лексики, так званих слів-конденсатів (вечірка - «Вечірня Москва») і слів-дублетів (морозилка - випарник в холодильнику). Для неї характерні звернення, зменшувально-пестливі слова, вільний порядок слів у реченнях. При цьому частіше вживаються пропозиції простіші по конструкції, ніж в інших стилях: неповнота, незакінченість складають їх особливість, що можливо завдяки прозорості мовної ситуації (наприклад: Ти куди? - В десяту .; Ну, що? - Здав!). У них часто містяться підтекст, іронія, гумор. Розмовна мова несе в собі багато фразеологічних зворотів, порівнянь, прислів'їв, приказок. Вона тяжіє до постійного оновлення і переосмислення мовних засобів, виникнення нових форм і значень.

Академік Л.В. Щерба називав розмовну мову «кузнею, в якій куються словесні нововведення». Розмовна мова збагачує книжкові стилі живими, свіжими словами, оборотами. У свою чергу книжкова мова надає на розмовну мову певним чином впливати: вона дисциплінує її, надає їй більш нормований характер.

Слід зазначити ще одну особливість розмовного стилю: для нього велике значення має знання мовного етикету як в письмовій, так і в усній формі. Крім того, для усної розмовної мови дуже важливим є врахування специфіки позамовних чинників: міміки, жестів, тону, навколишнього оточення. Така загальна характеристика розмовно-побутового стилю.